Державні кошти витрачені на навчання студентів не підлягають стягненню

Верховний суд України надав відповідь щодо стягнення з випускників повної вартості навчання у разі, коли вони після завершення навчання відмовляться працювати в державному секторі .

Предметом диспуту усправі № 21-3072а16 Верховного суду України був Указ Президента України від 23 січня1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовкиспеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів».

07.02.2017 р. колегіясуддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшланижчевикладеного висновку.

(!!!) За частиною другою статті52 Закону № 1060-ХІІ (у редакції на часнабрання ним чинності) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освітуза кошти державного або місцевого бюджетів, направлялися на роботу ізобов’язані були відпрацювати за направленням і в порядку, встановленомуКабінетом Міністрів України.

1 липня 2014 року бувприйнятий Закон № 1556-VII,яким частина друга статті 52 Закону № 1060-ХІІбула виключена з цього Закону.

За статтею 63 Закону № 1556-VII особи,які навчаються у вищих навчальних закладах, зобов’язані: 1) дотримуватися вимогзаконодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчальногозакладу; 2) виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничоїсанітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами таінструкціями; 3) виконувати вимоги освітньої (наукової) програми.

У частинах першій,другій статті 64 цього Закону передбачено, що випускники вищих навчальнихзакладів вільні у виборі місця роботи <...>.Вищі навчальні заклади не зобов’язані здійснювати працевлаштування випускників.Держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізаціївипускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створеннярівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності зурахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Передбачене пунктом 8Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка якихздійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою КабінетуМіністрів України від 22 серпня 1996 року № 992,  правило про те, що випускники, якіуклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повиннівідпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, буловиключено постановою Уряду від 15 квітня 2015 року № 216 «Про внесення змін до постановиКабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р. № 992».

Указ № 77/96 буввиданий під час дії Конституційного Договору між Верховною Радою України таПрезидентом України про основні засади організації та функціонування державноївлади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової КонституціїУкраїни від 8 червня 1995 року, відповідно до частин першої, другої статті 25якого Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження,які є обов’язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. ПрезидентУкраїни  видає укази зпитань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, якідіють до прийняття відповідних законів.

ВАЖЛИВО: Отже, Указ № 77/96не є тим нормативним актом, що встановлює обов’язок для випускників вищихнавчальних закладів, які навчаються за кошти державного бюджету, відшкодуватиповну вартість навчання у разі, коли вони після завершення навчаннявідмовляться працювати в державному секторі народного господарства, оскількиправа та обов’язки зазначеної категорії осіб встановлені законами№ 1556-VII і № 1060-ХІІ, які не передбачають такого обов’язку.

Межі зазначеної правовоїситуації не дають підстав вважати, що існування Указу № 77/96 порушує чиякимсь чином зачіпає індивідуальні права і законні інтереси заявника, якіпотребують судового захисту.

У взаємозв’язку зісказаним слід наголосити й на тому, що Указ № 77/96 у часі був виданийтоді, коли Президент України відповідно до встановленого правопорядку мав правовидавати нормативні акти, обов’язкові для виконання на всій території держави,законність яких не підлягала перевірці в порядку адміністративного судовогоконтролю.

Судова практика Вищогоадміністративного суду України тільки підтверджує вищевикладене.

«ні Законом України"Про вищу освіту" в редакції від 17.01.2002 р., ні в редакції від01.07.2014 р., не закріплено норми щодовстановлення Кабінетом Міністрів України обов'язку аспірантів, які навчалися задержавні кошти, відшкодувати вартість навчання, а також встановлення умов,підстав та порядку такого відшкодування чи звільнення від обов'язкувідшкодовувати вартість такого навчання. Оскільки Порядок визначення тавідшкодування вартості навчання у разі відрахування аспіранта за невиконанняіндивідуального плану роботи без поважних причин на час розгляду справи нерозроблений та не затверджений, це унеможливлює здійснення точного,об'єктивного та законного розрахунку витрат на утримання аспіранта (ВАСУ від 21.11.2016р.справа № К/800/29192/16, ЄДРСРУ № 62885070).

Вухвалі ВАСУ від 10.07.2014 р усправі № К/800/52516/13 (ЄДРСРУ № 39981596) вказується на те, що частиною 3 статті 53 Конституції Українипередбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної,повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних ікомунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальноїсередньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти,різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно РішенняКонституційного суду України від 04.03.2004р. № 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України"держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повноїзагальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних ікомунальних навчальних закладах" необхідно розуміти так, що безоплатністьосвіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливістьздобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення платиу будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту,обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиноютретьою статті 53 Конституції України.

Згідно з ч.1 ст. 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість зароблятисобі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Таким чином, обов'язковістьвідпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищогонавчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю,що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права набезоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Також суд зазначає, щоположеннями Закону України «Про вищу освіту» не передбачено вимог прообов'язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленомупорядку до державного бюджету вартості навчання.

Крім того, відповідно доЗакону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді вУкраїні» держава повинна забезпечити працездатній молоді надання першогоробочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припиненнянавчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах,звершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зістрокової військової або альтернативної (невійськової служби).

В ухвалі ВАСУ  від17.06.2014 р. по справі № К/800/62070/13 (ЄДРСРУ № 39439530) встановлено: «суд знаходить вірним висновок судів попередніхінстанцій, що навчальні заклади не маютьправа вимагати матеріальну компенсацію від студентів, які після навчання невідпрацювали три роки у державних установах. Будь-якіматеріальні претензії до випускника вищого навчального закладу, підготовкаякого здійснювалась за державним замовленням, є неправомірними,оскільки на сьогоднішній день відсутні правові механізми, які б зобов'язувалистудента відшкодувати до державного бюджету вартість навчання».

P.s.Між тим, як вказав Верховний суд України у справах № 21-204а13, № 21-40а14та № 21-89а14 необхідно враховувати,що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкодилише за наявності таких умов: 1) вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лишесуб'єктом владних повноважень; 2) такі вимоги мають бути поєднанні з вимогоюпро визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владнихповноважень.

В іншому випадку, спірнівідносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, в тому числі й накористь держави) носять приватно-правовий характер та, як наслідок, неможуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.