Невиконання банком – банкрутом розпорядження про перерахування коштів

14.12.2016 р.   Верховним судом України зроблений правовий висновок у справі № 6-2735цс16   у відповідності до якого «невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди» підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд вказав, що у відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон) установлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії (у тому числі відчуження, передача в оренду, ліквідація), що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Відповідно до статті 47 Закону уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону. Рішення уповноваженої особи Фонду є обов'язковими для виконання працівниками банку, що ліквідується.

Уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, що ліквідується; 2) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 3) виконує організаційно-розпорядчі функції для реалізації процедури ліквідації банку; 4) здійснює повноваження Фонду, визначені цим Законом та делеговані їй Фондом; 5) звітує про результати своєї роботи перед виконавчою дирекцією Фонду.

Разом з тим згідно зі статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

ВАЖЛИВО:  У справі, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв’язку з порушенням банком цивільного права позивача, а саме: невиконання банком письмового розпорядження про перерахування з поточного рахунка позивача грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди. 

Згідно із частинами першою, другою статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС України або Господарським процесуальним кодексом віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів.

ВИСНОВОК:  Зважаючи на зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 7 жовтня 2015 року, від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15 та від 15 червня 2016 року по справі № 21-286а16   (правовий висновок про те, що спір, який виник між фізичною особою та Фондом із цивільних правовідносин, а саме із цивільно-правової угоди (зокрема, кредитного або депозитного договору), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; спори, які виникають на стадії ліквідації банку, належить розглядати в порядку господарського, а не адміністративного судочинства)   та 9 листопада 2016 року (правовий висновок про те, що спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів).

Тобто, якщо фактично підлягає перевірці правомірність майнових вимог особи до суб'єкта господарювання – банку або невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку (майнове право), то це не характерно для адміністративного суду.

 З огляду на це, у даному випадку, уповноважена особа Фонду виступає як ліквідатор банку, особа, яка діє від імені банку, а тому такий спір, дійсно, не підсудний адміністративному суду.

Однак, у справі де мають місце інші відносини, які саме стосуються включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом і у даному випадку уповноважена особа Фонду, формуючи відповідний реєстр та передаючи його до Фонду, виконує процедурні, публічні функції держави, що стосуються гарантованої державою суми банківського вкладу, яка відшкодовуватиметься незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна) за рахунок наявних у державного органу - Фонду коштів.

ВАЖЛИВО:   У даному випадку у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду.

За таких обставин, даний спір щодо включення до реєстру вкладників, який є підставою для відшкодування гарантованої суми вкладу Фондом підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

 

P.s. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону N 4452-VI передбачено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Статтею 29 Закону N 4452-VI встановлено, що Фонд набуває право кредитора банку на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам такого банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, а також на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду.

Згідно з абзацом другим статті 52 Закону N 4452-VI вимоги, не задоволені за недостатністю майна банку, вважаються погашеними.

Пунктом 7 статті 52 Закону N 4452-VI передбачено, що майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається Фонду.

Таким чином, Законом N 4452-VI створені умови для позбавлення конституційного права громадян України володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, що суперечить статті 41 Конституції України.