«Познай контрагента» або фіктивне підприємництво в Україні

Перша заповідь підприємця: «познай контрагента або прийде податкова», адже статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю – ВСУ.

Нещодавно, а саме  22.11.2016 року по справі № 826/11397/14 (№ в ЄДРСРУ 63283712) Верховний суд України підтвердив свою ж правову позицію щодо недійсностігосподарських операцій платника податку під час здійснення господарськоїдіяльності з контрагентом, який має ознаки фіктивності.

Нагадаю, що упостанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року по справі №826/15034/14 (№ в ЄДРСРУ 54688725) міститься правовий висновок про те, що статусфіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькоюдіяльністю.

ВАЖЛИВО: Господарськіоперації таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формальногопідтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки подані суб'єктомгосподарювання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку(податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг)тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірнігосподарські операції не підтверджені належними первинними документами, що всукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльностіконтрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, щовиключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, єправильним.

Аналогічнітвердження  містяться у рішеннях Верховного суду України від 12 січня 2016року, 19 квітня 2016 та від  26 квітня 2016 року.

Підтверджуючивищевикладену позицію суд виходив з того, що вимоги до підтвердження даних,визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно зположенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податківзобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних звизначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставіпервинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності,інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, веденняяких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формуванняпоказників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, непідтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засадирегулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складанняфінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-ХIV).

Відповідно достатті 1 цього Закону первинний документ - це документ,який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

ВАЖЛИВО: Аналізцієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенняммістить дві обов'язкові ознаки: відомості про господарську операцію іпідтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльністьособи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів,виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводитьсятакою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а такожчерез будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема задоговорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія абоподія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталіпідприємства.

Таким чином, визначальноюознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні змінимайнового стану платника податків.

Здійсненнягосподарської операції і власне її результат підлягають відображенню вбухгалтерському обліку.

За змістом частинпершої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського облікугосподарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійсненнягосподарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під часздійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після їїзакінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первиннихдокументів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведеніоблікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях іповинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місцескладання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст таобсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посадиосіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їїоформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікуватиособу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто длябухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджуютьфактичне здійснення господарських операцій. (СправаВСУ № 804/4663/15 від 27.01.2016 р.).

Слід зазначити, що договірне є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку.Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором єдомовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припиненняцивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконатидії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Аналогічнеположення міститься у рішенні Верховного судуУкраїни від 19 квітня 2016 року у справі № 21-4985а15.

ВАЖЛИВО: Відповіднодо вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактомпідписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху йогокапіталу.

Вимога щодореальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознакагосподарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно зпунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єктаоподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджуютьздійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання якихпередбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів,встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьомувідповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються доскладу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжнимита іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання якихпередбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповіднодо пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначаєтьсявиходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівнязвичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складаєтьсяз сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою,встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітногоперіоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їхімпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуванихопераціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням(будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числіінших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій унеоборотні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшоговикористання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльностіплатника податку.

Не відносяться доподаткового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку зпридбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (абопідтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами,передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198ПК).

Аналіз наведенихнорм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредитумають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленимипервинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність такихоперацій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

ВАЖЛИВО: Довестиправомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності вадміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Треба також наголосити на позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з правлюдини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченкота Лозенко проти України», відповідно доякої, суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумнимисумнівом».

Разом з тим,відповідно до принципу змагальності, суб'єкт господарювання має спростуватидоводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує, а отжепри розгляді конкретної справи суди такі доводи органу влади мають перевірятита оцінювати. (Рішення ВСУ, справа №2а-4201/11/2670 від 26.04.2016 р.).

ВИСНОВКИ: Такимчином, для спростування фіктивності своєї та/або діяльності контрагента платникподатку, в суді, повинен довести (або нагадати) про наступні фактори, а самепро:

• Господарську операцію, що підтверджується первино – бухгалтерськими документами;

• Реальну зміна майнового стану платника податків;

• Причино – наслідковий зв'язок між господарською операцією та зміною майнового стану.

• «Презумпцію невинуватості» та «Презумпцію добросовісності платника податків» (Верховний суд України, справа № 810/6201/14 від 22.03.2016 р.);

• «Правило Індивідуальної відповідальності» (Верховний Суд України від 31.01.2011 р. у справі № 21-47а10);

• Недопустимість покладення тягаря негативних наслідків від встановлення протиправності дій контрагента (Європейський суд з прав людини, від 9 січня 2007 року у рішенні «Інтерсплав проти України», від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії, "Булвес" АД проти Болгарії», Верховний Суд України, зокрема у постанові № 21-1578 від 13.01.2009 року).

P.s. Разом з цим,все вищевказане немає сенсу…. адже:

«Колегія суддівСудової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вказує, щостатус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальноюпідприємницькою діяльністю, а отже господарські операції таких підприємств неможуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документамибухгалтерського обліку».

При цьому, Судабсолютно не цікавить, що постанова про порушення кримінальної справи  (застарим КПК) не є належним доказом у справі, оскільки не є остаточною за своїмзмістом, не має наперед встановленого й доведеного характеру, тобто не єюридичним фактом, оскільки обвинувальний вирок суду в кримінальній справівідсутній.

P.s.s. всевищевикладене означає, що наступив кінець підприємництву в країні… нажаль…