Припинення права на частку у спільному майні: судова практика

23.11.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу  № 6-1943цс16  в черговий раз підтвердив судову практику, що склалася відносно питання щодо припинення права на частку у спільному майні.

Відповідно до статті  365  ЦК України  право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

ВАЖЛИВО:  Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.       

Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1–3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України  від 16.01.2012 року по справі № 6-81кс11 (№ в ЄДРСРУ 21355285), від 15.05.2013 року по справі № 6-37цс13 (№ в ЄДРСРУ 31701323) та від 02.07.2014 року по справі № 6-68цс14 (№ в ЄДРСРУ 39783878).

Водночас при визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої, необхідно враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені в абз. 3 п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», відповідно до яких розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди — судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті  чи  місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза. (абз. 4 п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок»).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з прав людини було встановлено порушення національними судами ст. 1 зазначеного протоколу: суди за вимогою інших співвласників позбавили особу права власності на належну їй частку квартири з порушенням правил щодо попереднього внесення суми відшкодування вартості такої частки на депозит суду, не врахувавши, що встановлена ст. 365 ЦК України вимога про попереднє внесення на депозитний рахунок суду вартості частки в спільному майні в разі припинення права власності за вимогою інших співвласників є однією з основних умов ухвалення рішення про позбавлення особи майна без її згоди

Так, Європейський суд  у п. 36 справи  "Андрій Руденко проти України" (Заява N 35041/05, Страсбург, 21 грудня 2010 року)  зауважує, той факт, що не має значення чи було судом присуджено компенсацію за таку втрату (майна) для питання щодо наявності певного виду втручання.  Однак умови щодо компенсації є суттєвими для оцінки  того,  чи  дотримав оскаржуваний захід справедливий баланс відповідно до ст. 1 Першого протоколу  (див.,  наприклад,  рішення   у   справі "Україна-Тюмень"  проти  України" (Ukraine-Tyumen v. Ukraine), N 22603/02, п. 57 від 22 листопада 2007 року).

Втручання у  право  на  мирне  володіння майном є сумісним з вимогами ст.  1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне (див.  рішення у справі   "Ятрідіс проти Греції"   (Iatridis  v.  Greece)  [ВП],  N 31107/96,  п.  58, ECHR 1999-II).  Зокрема,  друге речення  першого  пункту  дозволяє позбавлення майна лише "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає,  що держави  мають  право  здійснювати  контроль  за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (див. згадане вище рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України" п. 49).

ВИСНОВОК:  З врахуванням закріплених в п. 6 ст. 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне:

– чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом;

–  чи користуються спільним майном інші співвласники – відповідачі по справі;

– чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України;

– чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар  (Постанова ВСУ від 13.01.2016 року по справі № 6-2925цс15).