Право на скарження судових рішень у справах про банкрутство

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист, але чи є це право безумовним або існують деякі обмеження встановленні Законом?

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов’язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11 – рп/2012).

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України  від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

ВАЖЛИВО: конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Враховуючи спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вбачається перелік судових рішень,  що підлягають апеляційному та  касаційному оскарженню і який є вичерпним, а тому подання скарг на інші судові рішення (тобто не зазначені у цьому переліку) виключають можливість здійснення провадження за такими скаргами.

Такі ж правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 916/2019/13, від 27 січня 2016 року у справі № Б11/009-12, від 25 травня 2016 року у справі № 17-7/355-10-3625 та від 23 грудня 2015 року у справі № 903/33/15.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглядаючи справу № 903/623/13 (№ 62192009) та приймаючи постанову від 19.10.2016 р. виходила із такого.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Основного Закону серед основних засад судочинства визначає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з […] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів […]». 

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою визначено особливості оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, ухвали господарського суду, винесені у справі про банкрутство за наслідками розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Між тим, важливим аспектом також є те, що  згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство. Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства (Постанова Вищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі № 927/84/16).

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 41 ГПК України, якою встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

П. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 р.  № 01-06/606/2013 «Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI) передбачає, що згідно із статтею 8 Закону оскарженню підлягають:

- в апеляційному порядку - постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури; усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК) та Законом. До числа оскаржуваних належать й ухвали про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство та про повернення заяви про порушення справи про банкрутство, а також ухвали, які стосуються процедури досудової санації, а саме про: повернення заяви про затвердження плану досудової санації; затвердження плану досудової санації; відмову в затвердженні плану досудової санації;

- у касаційному порядку - постанови та ухвали апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство; ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів (ухвали про затвердження реєстру вимог кредиторів); ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого; ухвали про перехід до наступної судової процедури; ухвали про затвердження плану санації; ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство; постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (ч.3 статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

ВАЖЛИВО: Наведений перелік судових рішень, що підлягають оскарженню, є вичерпним, і тому подання апеляційних або касаційних скарг на інші судові рішення, прийняті у справі про банкрутство, тягне за собою наслідки у вигляді відмови в прийнятті відповідної апеляційної або касаційної скарги.

При цьому за змістом ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції (Постанова Вищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі № 904/3870/15).

Аналогічне твердження міститься у Постанові Верховного суду України від 19.10.2016 р. справа № 903/623/13 (№ 62192009).

ВАЖЛИВО: Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, і спеціальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Тому частину третю статті 8 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банкрута із завершенням відповідного апеляційного провадження.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року у справі № 916/2019/13, від 27 січня 2016 року у справі № Б11/009-12 та № 3-1283гс15, від 25 травня 2016 року у справі № 17-7/355-10-3625 та від 23 грудня 2015 року у справі № 903/33/15.

P.s. Необхідно пам’ятати, що на відміну від положень ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якими визначено, що спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, норми ч. 4 ст. 10 цього Закону прямо не встановлюють порядок розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні, у зв’язку з чим такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи (Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 904/5812/15, Лист ВГСУ від 28.03.2013 р. № 01-06/606/2013, Постанова Верховного суду України від 13.04.2016 р. у справі № 908/4804/14 (№ 3-304гс16 ).