Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.10.2016 13:20

Судове оскарження дискреційних повноважень органів державної влади

Адвокат (судебная защита), магистр права

Дискреційні повноваження органу державної влади у сфері публічно-правових відносин або обмеження, встановлені законом, щодо прийняття рішень при виконанні управлінських функцій.

правительство.jpg

Піддискреційним повноваженням   слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган,приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободоюрозсуду - тобто,коли такий орган може обиратиз кількох юридично допустимих рішень те, яке вінвважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі №522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).

Відповіднодо частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням адміністративного судочинства є захист прав,свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сферіпублічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади , органів місцевого самоврядування, їхніх посадових іслужбових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінськихфункцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованихповноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративнихсправ.

Згідно зчастиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особамає право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися доадміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністюсуб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 8частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено,що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої поданоадміністративний позов до адміністративного суду.

Відповіднодо частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади таоргани місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише напідставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією тазаконами України.

ВАЖЛИВО:   Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративногосудочинства України передбачено, що адміністративнийпозов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владнихповноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

Відповіднодо пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову прозобов'язання відповідача вчинити певні дії.

ВИСНОВОК:   Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язаннявідповідача прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

При цьому,аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разівстановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідністьїх відновлення.

Більшетого, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи назахист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечитьзагальним засадам цивільного законодавства. Відтак зазначена норма визначаєоб'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушенняправа пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити(реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанніправа виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Такимчином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою длязвернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способузахисту.

В своючергу,  в Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі№ 1-10/2004 розкривається поняття "охоронюваний закономінтерес", що вживається  в частині  першійстатті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України улогічно-смисловому зв'язку з поняттям "права",  треба розумітияк прагнення  до  користуванняконкретним   матеріальним   та/або   нематеріальним  благом,   як зумовлений  загальним   змістом   об'єктивного  і    прямо    не опосередкований  у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є  самостійним об'єктом  судового  захисту  та  інших  засобівправової  охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб,які не суперечать Конституції і  законам України,  суспільнимінтересам,  справедливості,  добросовісності, розумності та іншимзагальноправовим засадам.

Більшетого, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 ВерховнийСуд України вказав, що  спосіб відновлення   порушеного права   має бути ефективним   та таким, який виключає подальші протиправні рішення, діїчи бездіяльність суб'єкта владних повноважень,   а у випадку невиконання, або неналежного виконаннярішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, аздійснювалося примусове виконання рішення.

Однак,надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слідзважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захистправ людини і основоположних свобод.

Абзацами5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів РадиЄвропи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правовогозахисту"  ухваленої на 114-й сесії Комітету міністрів від 12 травня2004 р. передбачено,   що,  відповідно  до вимог статті13  Конвенції,  держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі,  щозвертається з оскарженням порушення її прав  і  свобод,викладених  в  Конвенції,  ефективний  засіб правового  захисту в національному органі;крім  обов'язку  впровадити  такі   ефективнізасоби   правового   захисту   у  світлі   прецедентної  практики Європейського  суду з  прав  людини ,  на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме  держави-члени  повинні   забезпечити ефективність  таких національних  засобів  як  з правової,  так і практичноїточок зору,  і щобїх застосування  могло  привести  до вирішення скарги  по  суті таналежного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Зокрема, упункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі  "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahalv. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54)   Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана нормагарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав ісвобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вонивиражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

ВАЖЛИВО:   Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявниковітакі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили бкомпетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушенняположень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави -учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вонизабезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того,Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можутьзабезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національнимправом.

Стаття 13вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності"небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідневідшкодування.

Змістзобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника заКонвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтеюповинен бути "ефективним".

Отже,"ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенціїповинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаногорезультату.

Згідно зістаттею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практикиЄвропейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справКонвенцію та практику Суду як джерело права.

Більшетого, згідно Рекомендації Rec (2004) 6 - "орган",  про якийідеться у статті 13 Конвенції  не обов'язково має бути судовим ,  але якщо він не є таким,  то йогоповноваження і ті гарантії,  які він надає,  доцільно визначати зогляду на  реальну ефективність засобу правового захисту, який вінзабезпечує; - "ефективність" "засобуправового захисту" взначенні статті 13   не  залежить  від визначеності   позитивного   для   заявникарезультату;  проте  вона  містить  певну мінімальну  вимогу щодо швидкості розгляду   (абз. 5 та 6 розділу «Вступ», Рекомендації Rec (2004)

ВИСНОВОК:   Таким чином,  «ефективний спосіб правового захисту»– це всього лише обраний позивачем спосіб захисту, який останній вважаєнайефективнішим.

Разом зтим, дійсно існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єктавладних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізузазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

ВАЖЛИВО:   Стосовно дискреційних повноважень,  судзазначає, що такими є повноваження  обирати у конкретній ситуації міжальтернативами,  кожна з яких є законною .   Прикладом таких  повноважень єповноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова«може».

У такомувипадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з  правомірних  варіантівповедінки, оскільки який би варіант реалізації  повноважень не обраввідповідач,  кожен з них будезаконним .

Натомість,у деяких справах, відповідач – орган державної влади помилково вважаєсвої повноваження  дискреційними, оскільки у разі настання визначенихзаконодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій.

 Підставоюдля відмови у прийнятті такого рішення можуть бути лише визначенізаконодавством обставини. Відповідач не наділений  повноваженнями законкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - видати розпорядження,або відмовити у його виданні, існує лише один правомірний варіант поведінки  (Ухвала ВАСУ від 04.08.2016 року по справі № 806/639/15(№ в ЄДРСРУ 59664417)).

Єдискреційні повноваження і у суду, які визнаються Європейським судом з правлюдини  (зокрема у справі «Довженко проти України») , який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідністьвизначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінюванняпредставниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень судупринципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповіднимобґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо  (Ухвала ВССУ від 21.09.2016 року по справі №754/9897/15-к (№ в ЄДРСРУ 61426399).

Такимчином у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владнихповноважень адміністративні судиперевіряють чиприйняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження зметою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіхобставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо(неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема здотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками дляправ, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване церішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;своєчасно, тобто протягом розумного строку.


Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net