Поділ об’єкта незавершеного будівництва між подружжям

Судам слід мати на увазі, що  визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку ЦК України не передбачено   ( висновок Верховного Суду України від 19 вересня 2011 р. в справі № 18/314 та від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14).

Відсутність у законі норми, яка б дозволяла в судовому порядку визнавати право власності на об’єкти незавершеного будівництва, викликає чимало запитань, адже спір між суб’єктами цивільних правовідносин може виникнути і до моменту державної реєстрації.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997   р. № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Однак, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі – ЦК).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

ВАЖЛИВО:   особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-130цс13, що висловлена при ухваленні постанови від 4 грудня 2013 року, визначає, що відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об’єкт, але й об’єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об’єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об’єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У постанові Верховного суду України  від 30.01.2013р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як  “право очікування” , є складовою майна як об’єкта цивільних прав.  Майнове право   – це обмежене речове право,  за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна , та яке засвідчує правомірність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Разом з цим, вказана вище правова позиція знайшла своє підтвердження у  постанові Верховного суду України від 07.09.2016 р. по справі № 6-47цс16.

Зокрема суд вказав, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об’єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки, тому такий об’єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Правовий аналіз статей 60, 63, 69 СК України та статей 328, 331, 368,372 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що об’єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток  (постанова ВСУ від 11 червня 2012 р. у справі № 6-66ц11 та правова позиція Верховного суду України від 15.05.2013 р. у справі за № 6-37цс13).

ВАЖЛИВО:   За позовом дружини, членів сім’ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об’єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами  (п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 04.10.91 р. із змінами «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на  жилий будинок).

На останок, відповідно до п. 2 постанови пленуму ВСС «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7.02.2014 № 5 спори, пов’язані із захистом права власності та інших речових прав, розглядаються судами відповідно до визначеної процесуальним законом юрисдикції.

Відповідно до п.2 постанови пленуму ВСС «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» від 1.03.2013 № 3 цивільна юрисдикція — це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (ст.15 ЦПК).

Суди мають керуватися тим, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про цивільне право та суб’єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Таким чином, справи про право власності на житловий будинок між фізичними особами підлягають розгляду судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.

Між тим, у постановах від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14 і від 24 червня 2015 року у справі № 6-381цс15  Верховний Суд України, переглядаючи  справи про знесення самовільного будівництва за позовами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю та скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення цих позовних вимог, дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з позовом як суб'єкт владних повноважень на виконання владних управлінських функцій зі здійснення архітектурно-будівельного контролю у зв'язку з порушенням забудовником вимог законодавства з питань будівництва, містобудування та архітектури, тому правовідносини між сторонами є публічно-правовими, а зазначені спори підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не в порядку цивільного судочинства.