Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
03.08.2016 08:12

Радикальний спосіб правового захисту

Адвокат (судебная защита), магистр права

Вибір ефективного засобу правого захисту, який не передбачений законом, але повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

                                         

защита интересов.jpg

Згідно з приписами статті 11 Цивільногокодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, щопередбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що непередбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права таобов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, єдоговори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття,зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 202 цього ж Кодексу).

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу Україниунормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента тавизначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актівцивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності тасправедливості.

Зокрема Вищий господарський суд України всвоєму рішенні від 26 липня 2016 року по справі № 910/10186/15 вказав, що недійсний правочин не створює юридичнихнаслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсностіправочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, щовона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такогоповернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном,виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано,за цінами, які існують на момент відшкодування (стаття 216 Цивільного кодексуУкраїни).

Стаття 15 Цивільного кодексу Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі йогопорушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захистсвого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане абооспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням йоговолодільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликанаповедінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспореннясуб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права іззастосуванням відповідного способу захисту.

В свою чергу, в Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 р. по справі №1-10/2004 розкривається поняття "охоронюванийзаконом інтерес", що вживається в частині  першій статті 4Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України улогічно-смисловому зв'язку з поняттям "права",  треба розуміти як прагнення  до  користування конкретним   матеріальним   та/або  нематеріальним   благом,   як зумовлений   загальним  змістом   об'єктивного   і   прямо    не опосередкований  у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є  самостійним об'єктом  судового  захисту та  інших  засобів правової  охорони з метою задоволення індивідуальних іколективних потреб, які не суперечать Конституції і  законам України,  суспільним інтересам,  справедливості,  добросовісності, розумності та іншимзагальноправовим засадам.

Частиною четвертою статті 55 КонституціїУкраїни унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими закономзасобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, особа, законний інтерес або правоякої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбаченийнормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору міждекількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.

Способи захисту цивільного права та інтересузазначені в статті 16 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми кожнаособа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового абомайнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересівможуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припиненнядії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5)примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припиненняправовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодуваннямайнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнаннянезаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу владиАвтономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадовихі службових осіб.

Судможе захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановленийдоговором або законом.

У розумінні наведених приписів спосіб захиступовинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру йогопорушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Однак, надаючи правову оцінку належностіобраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точкизору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частиниРекомендації Rec (2004) 6 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам"Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту"  ухваленої на 114-й сесії Комітету міністріввід 12 травня 2004 р. передбачено,   що,  відповідно до вимог статті 13 Конвенції,  держави-члени  зобов'язуютьсязабезпечити будь-якій особі,  щозвертається з оскарженням порушення її прав і  свобод, викладених  в Конвенції,  ефективний засіб  правового  захисту в національному органі;крім  обов'язку  впровадити такі   ефективні засоби   правового  захисту   у   світлі  прецедентної  практикиЄвропейського  суду  з прав  людини ,  на  держави покладається загальнийобов'язок розв'язувати проблеми,  що лежать в основі виявлених порушень;саме  держави-члени   повинні  забезпечити ефективність таких  національних  засобів як  з правової,  так і практичної точок зору,  і щобїх застосування  могло  привести до вирішення  скарги  по сутіта належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v.the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людинизазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правовізасоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежновід того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надатизаявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили бкомпетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушенняположень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави -учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вонизабезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Крім того, Суд указав на те, що за деякихобставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністюзасобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національногоправового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" заКонвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежитьвід характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, щовимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Отже,"ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенціїповинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаногорезультату.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Провиконання рішень та застосування практики Європейського суду з правлюдини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду якджерело права.

Більше того, згідно Рекомендації Rec (2004) 6 -"орган",  про який ідеться у статті 13 Конвенціїне обов'язково має бути судовим,  але якщо він не є таким,  то його повноваження і ті гарантії,  які він надає,  доцільно визначати з огляду на  реальну ефективність засобу правовогозахисту, який він забезпечує; - "ефективність""засобу правового захисту" в значенні статті 13  не залежить  від  визначеності  позитивного   для   заявника результату;  проте вона  містить  певну мінімальну  вимогу щодо швидкостірозгляду(абз. 5 та 6 розділу «Вступ», Рекомендації Rec(2004)

ВАЖЛИВО : Таким чином,  «ефективнийспосіб правового захисту» – це всього лише обраний позивачем спосіб захисту,який останній вважає найефективнішим.

Окремої уваги заслуговує Аналіз Верховногосуду України щодо практики застосування судами ст. 16 ЦК України і який свідчить,що ВСУ не може погодитися з практикою судів, які відмовляють у позові у зв’язкуз тим, що заявник (позивач), звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, невстановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене,невизнане або оспорюється.

У таких випадках  слід виходити із загальних засад захиступрав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захистправ людини і основоположних свобод.

Зокрема, ч. 2 ст. 16 ЦК України  передбачено, що суд може захистити цивільнеправо або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правовихспособів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню здотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції  України та ст. 13 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, незаборонений законом.

Оскільки положення Конституції України таКонвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), аобмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільногоправа чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, непередбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобомзахисту, тобто таким, що відповідаєзмісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цимпорушенням.

Саме такий концептуальний підхід дозастосування судами положень ст. 16 ЦК знайшов своє втілення в постановіВерховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 та впостанові Верховного суду України від 12 червня 2013 року в справі № 6-32цс13 іякі, в свою чергу,  є обов’язковими для всіхорганів і судів з метою приведення судової практики до єдності.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net