Назва, втім, як і змістовне наповнення аналітичної записки, не дадуть читачу дійти до іншого висновку, ніж про те, що сучасні українські комунальні підприємства та конкуренція – речі не сумісні.
Про що говорять факти? На початку 2020 року в Україні існувало понад 14 тисяч комунальних підприємств, близько 11 тисяч з яких є «живими».
При цьому, кожне третє комунальне підприємство (щодо якого можна знайти фінансову звітність), є збитковим.
Тож виходить, що дуже часто через скрутний фінансовий стан та відсутність ресурсів для розвитку, по-перше, КП просто не здатні надавати споживачам якісні послуги та тримають їх у заручниках власної неефективності.
По-друге, КП, через свою спадкову спорідненість з пост-радянською системою управління, здебільшого стали своєрідним трудовим гетто для усієї маси працівників, які в них працюють. Умови праці, як і рівень її оплати, далеко не найкращі.
Більшість з КП здійснюють діяльність у сфері водопостачання, охорони здоров’я, комунальних послуг, архітектури та інжинірингу, поводження з відходами, операцій з нерухомістю, постачання газу та електроенергії, роздрібної торгівлі тощо.
Але не секрет, що КП здійснюють свою діяльність не лише у сферах, у яких запроваджено державне регулювання тарифів, або ж сферах, здійснення діяльності у яких без державних дотацій не є економічно привабливим, а й на цілком конкурентних ринках. Здавалося б, що саме тут «невидима рука ринку» могла і сама навести лад та змусити КП стати більш ефективними, або ж в іншому разі – піти з ринку.
Але ж ні. Невидима рука ринку може торкатися лише тих компаній, які грають за звичайними правилами, які мали би бути однаковими для усіх учасників ринку. У випадку ж з КП, ринкові закони викривляються надання їм державної підтримки, яка хоч і не дає злиденним КП назавжди піти з ринку, але й не є достатнім стимулом для фінансової санації таких підприємств та зміни їх поведінки у майбутньому.
Не дивно, що місцеві органи влади, приймаючи рішення про надання державної підтримки, здебільшого віддають перевагу своїм підопічним підприємствам. Так, більше 80% з усіх рішень щодо держпідтримки, прийнятих Антимонопольним комітетом України у 2019 році, стосувалося саме підтримки комунальних підприємств.
Попри вже понад 20-річну історію публічних закупівель в Україні, не завжди та не усім КП вдалося прийняти ідею чесної конкурентної боротьби за державні контракти. Спочатку були спроби вийти зі сфери застосування закупівельного законодавства. Їх замінили намагання у будь-який спосіб обґрунтувати застосування засновниками КП неконкурентних процедур закупівель. Зараз же, маючи і досвідчений персонал, і унікальний досвід виконання аналогічних договорів, КП все одно часто лише вдають конкуренцію на торгах, та досі ставляться до процедур закупівель, передбачених Законом, як до незручних формальностей, які лише заважають отримати контракт.
Є ще одна особливість, або й причина існування засилля КП. Те, що інколи пояснюють «неефективним менеджментом», насправді може бути результатом цілеспрямованої діяльності, метою якої є викачування якомога більших обсягів бюджетних ресурсів на «порятунок» безнадійно та хронічно хворих комунальних підприємств. На створення для них умов діяльності та переваг, не доступних для звичайних приватних підприємств. На отримання ласих державних контрактів. На отримання незаконних переваг та несправедливих доходів, які під ширмою збитковості, зникають у невідомому напрямку.
Отже, питання впровадження в Україні ще однієї реформи, спрямованої на формування адекватних умов діяльності комунальних підприємств – лише питання часу.
