Про деякі особливості авансового платежу

Перш за все, необхідно зазначити, що поняття «аванс» не закріплено у чинних нормативно-правових актах, однак, таке поняття міститься у правових висновках Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 викладено висновок, відповідно до якого виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17) (п. 68 постанови).

Важливо відрізняти аванс від завдатку, оскільки вони мають різну правову природу.

Поняття завдатку закріплене у ч. 1 ст. 570 ЦК України, відповідно до якої завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

У частині другій цієї ж статті зазначено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таке уточнення є важливим, оскільки у разі невиконання зобов’язання аванс у будь-якому разі підлягає поверненню особі, яка його сплатила, навіть якщо невиконання такого зобов’язання відбулося з її вини, у той час, як завдаток підлягає поверненню виключно у разі порушення зобов’язання з вини кредитора. Якщо ж порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора (ч. 1 ст. 571 ЦК України).

Головна відмінність авансу від завдатку полягає у забезпечувальній функції завдатку, яка не притаманна авансу, який виконує лише функцію попередньої оплати, тобто за своєю природою є платежем, який перераховується наперед у рахунок майбутніх розрахунків за договором. Авансовий платіж підлягає поверненню у випадку не виконання зобов'язання.

Необхідно також вказати, що зобов’язання з повернення авансового платежу є грошовим зобов’язанням.

Так, у справі № 910/15531/21 позивач нарахував відповідачу, зокрема, пеню за неповернення невикористаної суми попередньої оплати у розмірі 1 712 244,07 грн, який визначений відповідно до п. 9.6 договору (в редакції додаткової угоди № 2), відповідно до якого у випадку неповернення авансу (її частини) або ненадання в зазначений день звітних документів ("Акт приймання виконаних будівельних робіт" за формою КБ-2в та "Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" за формою КБ-3), що підтверджують факт виконання робіт, підряднику за кожен день не повернення не використаної суми авансу нараховується пеня в розмірі 3% від загального розміру авансу.

Водночас як правильно вказує скаржник по зазначеній вище справі, вказане зобов`язання є грошовим.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) (п. 73 постанови).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (п. 74 постанови).

Таким чином, з вищевикладеного можна зробити наступні висновки:

1. авансовий платіж – це сума грошових коштів, яка перераховується наперед відповідно до укладеного договору, та зараховується у рахунок майбутніх розрахунків;
2. аванс виконує функцію попередньої оплати;
3. авансовий платіж підлягає поверненню особі, яка його сплатила за будь-яких умов, незважаючи на наявність вини особи, що вплинуло на невиконання зобов’язання та необхідність повернення такого платежу;
4. зобов’язання з повернення авансового платежу є грошовим зобов’язанням, а тому у разі його повернення до нього застосовується положення статті 625 ЦК України.