Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
11.03.2021 13:00

Міжнародний розшук в тіні – зміна правил гри законопроектом 2164

Законопроект 2164 від 20.09.2019, щодо процедури "in absentia" закладає серйозні ризики порушення прав людини.

Верховною радою України у першому читанні прийнято за основу Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення окремих положень у зв'язку із здійсненням спеціального досудового розслідування” (реєстр. № 2164 від 20.09.2019)

Мета даного законопроекту дійсно благородна, однак чи виправдовує в даному випадку ціль засоби ? Чи можемо ми стверджувати про те, що даний закон створить ефективні способи переслідування злочинців, але в той же час не створить цілу систему зловживань правоохоронними органами.

На моє переконання, даний законопроект закладає досить серйозні ризики, які аж ніяк не виправдовують мету законопроекту.

Почнімо з того, що проектом закону вносяться суттєві зміни в ст. 281 КПК України, яка регламентує зупинення досудового розслідування та розшук.

У пункті 2 частини першої статті 281 КПК (у редакції проекту) йдеться про оголошення розшуку підозрюваного на тій підставі, що він ухиляється від явки до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду та існують обґрунтовані підстави вважати, що підозрюваний виїхав до іншої країни або до тимчасово окупованих територій України. 

У запропонованих змінах до ст. 281 КПК України закладається диспозитивний механізм щодо підстав оголошення особи у розшук, нівелюючи імперативні принципи кримінального процесу. Чинна редакція ч. 1 ст. 281 КПК України, яка встановлює обов’язковість належного повідомлення підозрюваного про виклик до слідчого, прокурора, неявку на виклик без поважних причин та наявність підтвердженого факту відсутності відомостей про місцезнаходження підозрюваного або перебування його за межами України, є віддзеркаленням правових конструкцій, що відображені в інших положеннях КПК України.  

Тобто, чинна редакція ст. 281 КПК України є системною нормою, що кореспондується з іншими положеннями КПК України та забезпечує їх ефективне функціонування.

Чинна редакція ст. 281 КПК України міститься вказівку на необхідність належного повідомлення про виклик, як одну з передумов оголошення в розшук, що є процесуальною гарантією щодо необґрунтованого розшуку. 

Переконаний, що запропоновані законодавчі зміни у ст. 281 КПК України йдуть всупереч з вимогами ст. ст. 135-136 КПК України, які є фундаментальними щодо визначення порядку вручення будь-яких повідомлень у кримінальному провадженні.

Дані норми визначають способи належного підтвердження про вручення будь-якого повідомлення у кримінальному провадженні, тоді як запропоновані зміни дозволить ігнорувати дані вимоги процесуального закону, що ставить під загрозу дотримання права особи закріпленого у ст. 5, ч. 3 ( п. а, б) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Запропоновані зміни є спробою легалізувати тенденцію порушення прав учасників кримінального провадження на своєчасне і належне повідомлення про виклики, які масово зустрічаються в правозастосуванні.

Мова йде про те, що орган досудового розслідування не чекаючи належного вручення повістки про виклик, повідомлення про підозру, вважає процесуальну дію завершеною та такою, що породжує правові наслідки з моменту надіслання відповідного повідомлення не чекаючи його належного вручення. 

Також, слід звернути увагу на те, що оголошення у розшук особи в порядку ст. 281 КПК України можливе шляхом прийняття процесуального рішення про оголошення особи в розшук яка оформляється або ж окремою постановою слідчого/прокурора або відображається у постанові про зупинення досудового розслідування.

Втім, окрема постанова про оголошення розшуку, на відміну від постанови про зупинення досудового розслідування, не підлягає перевірці слідчим суддею за змістом ст. 303 КПК, що позбавляє особу не лише на можливість знати про висунуті проти неї обвинувачення, бути поінформованим про розгляд його справи або про виклик, а і можливість оскаржити неправомірні дії щодо оголошення у розшук. 

Тому, для збалансування інтересів всіх учасників кримінального провадження та дотримання рівності сторін, слід доповнити у запропонованому законопроекті можливість оскарження під час досудового розслідування окремої постанови слідчого/прокурора про оголошення в розшук, доповнивши відповідним пунктом ст. 303 КПК України.

Втім, навіть по при таку гарантію, повністю не виключається можливість зловживання процесуальними правами та допущення грубих порушень прав людини, що гарантовані ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. 

У законопроекті № 2164 в контексті підстав до здійснення спеціального досудового розслідування та судового провадження in absentia пропонується відмовитися від формулювання «оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук», замінивши його формулюванням «розшук з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 281 цього Кодексу».

Те ж саме стосується змін до ст. 193 КПК України, за якими пропонується вирішення питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності особи, лише за наявності постанови про оголошення розшуку, виключивши про цьому необхідність доведення оголошення у міжнародний розшук.

Згідно Постанови КМУ від 30 вересня 1992 р. № 555 Україна є членом МОКП - Інтерпол.

Спільним наказом МВС, ОГП, НАБУ, СБУ, ДБР, МФУ, МЮУ від 17.08.2020  № 613/380/93/228/414/510/2801/5 затверджено Інструкцію про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол. 

06.09.2015р. Україна повністю вийшла з єдиної системи міждержавного розшуку осіб СНД, а тому дійсно слово “міждержавний”, яке застосовується у чинній редакції статей 297-1 - 297-2, 297-4  дійсно втратило свою актуальність.

Для забезпечення ефективного функціонування та обміну даними щодо міжнародного розшуку створено Департамент міжнародного поліцейського співробітництва НП України, який уособлює Національне центральне бюро Інтерполу в Україні.

По при це, дійсно, існують законодавчі колізії, які створюють перешкоди щодо ефективного використання системи міжнародного розшуку осіб. 

Однак, варто адаптувати вимоги Кримінального процесуального кодексу України вимогам міжнародних зобов'язань України як члена Інтерполу, а не усувати необхідність використання даного механізму взагалі. 

Не дивлячись на постійні зловживання системою Інтерполу, необхідність оголошення особи в міжнародний розшук, як обов'язкова умова обрання запобіжного заходу in absentia та здійснення спеціального досудового розслідування чи судового розгляду in absentia, є виправданим з точки зору дотримання прав людини.

Існування механізму перегляду (оскарження) міжнародного розшуку незалежним інституційним органом Інтерполу - Комісією з контролю файлів Інтерполу, створює ефективні гарантії щодо перевірки здійснення міжнародного розшуку незалежним міжнародним органом, що забезпечує дотримання прав людини на відміну від можливостей оскарження національного розшуку.

Усунення вимоги про необхідність доведення факту перебування особи в міжнародному розшуку для вимог ч. 6 ст. 193 КПК, нівелює значення членства України у МОКП-Інтерпол та  створює ризик безпідставного та необгрунтованого розшуку особи на національному рівні.

До того ж не завжди особа перебуває за кордоном з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а існують випадки тимчасового виїзду на лікування, чи для трудової діяльності, що виключає ухилення від кримінальної відповідальності.

Відтак, гадаю, що прийнятий в першому читанні законопроект № 2164 в тому вигляді в якому він є наразі, є загрозою до створення практики зловживань та порушень прав людини.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи