Щодо валових витрат при викупі та погашенні облігацій власної емісії

Одним з таких інструментів є залучення, поповнення обігових коштів підприємства шляхом емісії цінних паперів та подальшого їх розміщення на ринку, зокрема облігацій.

В умовах ринкової економіки для підвищення ефективності та прибутковості діяльності суб’єкта господарювання важливо максимально продуктивно використовувати усі доступні для підприємства інструменти та механізми для належного фінансування своєї господарської діяльності.

Одним з таких інструментів є залучення, поповнення обігових коштів підприємства шляхом емісії цінних паперів та подальшого їх розміщення на ринку, зокрема облігацій. Проте час їх обігу на відповідних біржах не є безмежним, адже встановлюється певними хронологічними строками відповідно до проспекту емісії.

Відповідно до пунктів 2, 13, 19 частини 1 статті 1, частини 7 статті 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480- IVемітент облігацій наділений правом викупу відповідного випуску (серії) облігацій, з подальшим погашенням емісійних цінних паперів, але на стадії викупу ціна такої зворотньої купівлі не може бути меншою ніж номінальна вартість такого цінного паперу.

Реалізуючи таке законодавчо передбачене право (викуп облігацій власної емісії), суб’єкту господарювання, як емітенту і водночас покупцю, саме на етапі оплати вартості таких облігацій важливо враховувати певні ризики.

Одним з таких потенційних «непорозумінь» платника податків, і в даному випадку емітента, є можливе не визнання фіскальним органом облігації як товару (відповідно формування та відображення витрат) саме на етапі викупу цінного паперу його емітентом з наступним погашенням.

Працівники вітчизняної фіскальної служби мотивують таке твердження звертаючись до термінологічного визначення поняття «товари», під яким відповідно до підпункту 14.1.244. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) розуміють матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. 

Тобто на переконання службових осіб фіскального органу, які ототожнюють операцію по зворотньому викупу облігацій власної емісії, строк обігу на ринку цінних паперів яких завершився, з операцією їх первинної емісії та подальшого погашення, у платника податків відсутнє право на формування валових витрат по операціям з їх зворотнього викупу та погашення.   

Дійсно проаналізувавши правовий зміст підпункту 14.1.244. пункту 14.1 статті 14 ПК України, можна дійти висновку, що законодавець розмежовує стадії, етапи дій платника податків, емітента при здійсненні яких цінний папір у цілях оподаткування не може вважатися товаром, а саме при здійсненні емісії та погашення, так як при емісії відбувається виникнення цінного паперу як об’єкту цивільних прав і обов’язків, а при погашенні має місце виключення облігації з цивільного обороту з припиненням майнових та немайнових прав його власника на момент погашення.

Такий висновок є очевидним, оскільки емісійний цінний папір нерозривно пов'язаний з особою емітента, так як економіко-правове значення облігації полягає у забезпеченні отримання держателем облігації прибутку у вигляді дивідендів, тоді як після їх погашення відбувається втрата значення облігації як цінного паперу через припинення її товарності, оборотоздатності.

В даному аспекті, важливо згадати правову позицію викладену Вищим адміністративним судом України у постанові (рішення в ЄДРСР за № 36968811) від 14.01.2014 № К/800/50312/13 у справі № 826/4459/13-а, де судом касаційної інстанції викладено принципово важливу, на наш погляд, позицію зміст якої полягає у тому, що вживання двох окремих понять - викуп та погашення цінних паперів – як альтернативних термінів свідчить про те, що значення відповідних термінів для цілей оподаткування не збігається. Тому немає підстав ототожнювати за правовими наслідками операції з викупу платником податку цінних паперів власної емісії та їх погашення цим платником податку.

Якщо під час погашення цінного паперу припиняється його існування як окремого активу, то під час зворотного викупу (зокрема, дострокового) відповідний об'єкт залишається цінним папером, не втрачаючи при цьому своєї оборотоздатності. Зокрема, такий цінний папір може бути предметом подальшого продажу третім особам.

Відповідно, операція зі зворотного викупу цінного паперу не є погашенням такого цінного паперу, а тому під час зворотного викупу цінний папір для цілей оподаткування є товаром.

Залучення коштів шляхом емісії облігацій цілком відповідає змісту поняття господарська діяльність, оскільки додаткові оборотні кошти дозволяють покращити фінансові умови господарювання платника податків і тим самим збільшити його прибутковість.

Водночас, варто згадати про постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 № 826/2073/14 (рішення в ЄДРСР за№39016986) де судом відзначено правомірність віднесення векселедавцем відсотків до складу витрат по зворотньому викупу векселів власної емісії, зауваживши при цьому, що вексель – це   цінний папір, отже його можна не   тільки погашати, але й   викупляти для подальшого продажу.

Таким чином, у разі намагання службових осіб фіскального органу кваліфікувати завищення платником податків витрат, сформованих при зворотньому викупу та погашенні облігацій власної емісії, рекомендуємо враховувати наведену вище позицію для побудови ефективної тактики правового захисту.