План з повоєнного відновлення та розбудови України

Хоча воєнна агресія проти України ще триває, але в українському і міжнародному політичному та експертному середовищі активно обговорюється план з повоєнного відновлення та розбудови України.

Враховуючи це, дозволю собі висловити певні міркування з цього приводу.

Очевидно, що передумовою для його реалізації має бути воєнна поразка Російської Федерації (РФ) та повна деокупація території Донбасу та Півдня України. Без цього відновлення та розбудова України буде практично неможливою, бо загроза нової хвилі військової агресії, яка йтиме з боку окупованих територій, з відповідною руйнацією будівель та об'єктів інфраструктури, залишатиметься неприйнятно високою.

Питання деокупації Криму має бути вирішено у дипломатичний спосіб, де провідну роль гратимуть санкції західних країн. Їхнє збереження та посилення навіть після завершення війни матиме важливу роль у відновленні суверенітету та територіальної цілісності України, повної демілітаризації РФ, у тому числі в акваторії Чорного моря.

Назва плану відновлення та розбудови України

Почну з простішого — з назви цього плану.

Активно почали використовувати термін “План Маршалла для України”. Попри те, що така назва більш-менш чітко пояснює мету цього плану, вона асоціюється з наслідками Другої світової війни та його реалізацію саме Сполученими Штатами Америки.

Очевидно, що зараз цей план повоєнного відновлення та розбудови України може і повинен реалізовуватись в активній співпраці всіх провідних демократичних країн світу, включно з такими азійськими країнами як Японія та Південна Корея.

Тобто, такий собі “Plan G7+ for restoration and development of Ukraine (“PG7+ fRDU”). Крім того, бажано, щоби він асоціювався з безпосередньою роллю державних керівників країн, які братимуть участь в його реалізації. Бо вони можуть і мають стати потужними двигунами залучення державних та приватних інвестицій в Україну з цих країн.

Три складові “PG7+ fRDU” та джерела їхнього фінансування

План повоєнного відновлення та розбудови України має складатись з трьох складових, які матимуть різні джерела фінансування та механізми використання:

• покриття дефіциту держбюджету;

• відновлення зруйнованих об'єктів інфраструктури та будівель;

• розбудова української економіки.

Враховуючи, що втрати держбюджету та потреба у відновленні об'єктів інфраструктури та будівель виникли внаслідок воєнної агресії РФ, дуже важливо, щоби саме вона згодом, на підставі рішень міжнародних судових органів, відшкодувала всі збитки, пов'язані з воєнною агресією.

Джерелом виконання рішень міжнародних судових органів мають стати “заморожені” ЗВР РФ у країнах, що ухвалили відповідні рішення, та певні суми (не менше $35-40 млрд), які вона повинна погодитись щорічно сплачувати з доходів від експорту своєї продукції. Така згода, з впровадженням певного дієвого механізму постійного відрахування на окремий рахунок, наприклад, відкритий в Європейському центральному банку (ЄЦБ), з усіх її експортних операцій, має бути обов'язковою передумовою пом'якшення санкційного режиму щодо неї.

Для цього варто передбачати міжнародний правовий механізм, який передбачатиме створення Міжнародного фонду відновлення України (МФВУ). Кошти МФВУ повинні формуватися на зворотній основі країнами-донорами і спрямовуватися в Україну за відповідними напрямками та механізмами використання. Частина коштів, яка спрямовуватиметься на повоєнну розбудову української економіки, може бути надана країнами-донорами на грантовій основі.

Україна повинна підписати міжнародну багатосторонню угоду з країнами-донорами МФВУ, яка передбачатиме механізм використання коштів за вищевказаними напрямками, а також їхнього повернення (в частині витрат на покриття дефіциту держбюджету, відновлення об'єктів інфраструктури та будівель) після відповідних рішень міжнародних судових органів, які передбачатимуть повну компенсацію втрат та збитків України з боку країни-агресору.

Повернення коштів країнам-донорам має відбуватись рівномірно, відповідно до їхньої частки грошових внесків у формування грошових авуарів МФВУ.

1) Фінансування дефіциту держбюджету

Очевидно, що навіть після завершення війни український бюджет декілька наступних років потерпатиме від нестачі коштів для фінансування найнеобхідніших видатків — соціальних трансфертів (соціальні та пенсійні виплати), фінансування безпекових потреб України (армія, Нацгвардія, СБУ, органи правопорядку), утримання органів державної влади, освітніх та медичних закладів, субвенції органам місцевого самоврядування.

Значна нестача коштів для фінансування видатків держбюджету у наступні після завершення війни 3-5 років визначатиметься руйнуванням та неможливістю відновлення діяльності значної частини бізнесу, а також бажаністю встановлення пільгового режиму оподаткування для відновлення бізнесової діяльності та залучення значних внутрішніх та зовнішніх інвестицій у підприємницьку діяльність.

Очевидно, що більшість необхідних коштів для фінансування видатків держбюджету України бажано отримати у вигляді довгострокових кредитів (на 25-30 років, з мінімальними процентними ставками та пільговим 5-7 річним періодом, коли проценти та основна частину боргу не сплачуватиметься).

На першому етапі фінансування дефіциту держбюджету України має відбуватись за рахунок коштів, які акумулюватимуться країнами-донорами у МФВУ, а потім переказуватися на спецрахунок у МВФ.

Очевидно, що питання ефективного використання українським урядом, наданих донорами, коштів, залишатиметься актуальним ще не один рік. Тому контроль з боку МВФ за бюджетною та загальною політикою українського уряду (в широкому розумінні цього слова, включно з питанням проведення судової реформи та забезпечення ефективної діяльності антикорупційних органів) може бути необхідним та доцільним.

У подальшому можна розраховувати, що фінансування дефіциту держбюджету та повернення залучених кредитів відбуватиметься за рахунок коштів, які Україна відсудить у РФ у міжнародних судах як компенсацію втрат, які виникли внаслідок її воєнної агресії.

2) Фінансування відновлення об'єктів інфраструктури та будівель

Відновлення зруйнованих об'єктів інфраструктури та будівель буде одним з нагальних завдань для української влади у найближчі декілька років.

Очевидно, що масштаб руйнувань та обсяги необхідної фінансової допомоги можна буде визначити лише після повного завершення війни. Але вже зараз доцільно розпочати розробку планів відновлення об'єктів інфраструктури та будівель в усіх постраждалих від війни населених пунктах України.

Важливо, щоби такі плани почали розроблятись із залученням провідних західних фахівців у сфері містобудівництва, житлово-комунального господарства та архітекторів.

Очевидно, що відновлення всіх зруйнованих об'єктів має відбуватись на сучасній основі. Це стосується питань проектування територій, моделей функціонування транспортної інфраструктури та об'єктів житлово-комунального сектора, сфери бізнесової діяльності, які будуть містоутворюючими в тих чи інших населених пунктах. Їх потрібно проектувати на основі екологічно чистих технологій, з максимальним впровадженням заходів енергоощадності.

Там, де потрібно забезпечити відновлення критичної інфраструктури, необхідної для проходження наступного опалювального сезону, можливо доцільно це робити на тимчасовій основі, маючи на увазі, що нова модель функціонування систем енерго-, тепло і водопостачання з відповідними капітальними інвестиціями має бути розбудована на сучасній, енергоефективній та енергоощадній основі.

Що стосується багатоквартирних та приватних житлових будинків, які постраждали від воєнних дій, але можуть бути відновлені, то їхній ремонт доцільно проводити із залученням місцевих будівельних компаній. Фінансування відповідних робіт може проводитись за рахунок коштів місцевого самоврядування чи держбюджету. Але вся сума витрачених на ці цілі коштів має сумуватись і надаватись МФВУ для компенсації місцевим та державному бюджету.

Якщо йдеться про повністю зруйноване житло або яке не доцільно відновлювати, то має діяти механізм, який забезпечує відшкодування його вартості власникам у грошовій формі.

Враховуючи, що реальна оцінка такого втраченого житла є проблематичною, сума компенсації повинна формуватись на базі розрахунку площі таких помешкань, помножену на середню вартість квадратного метра будівництва житлових приміщень плюс певна середня вартість втраченого рухомого майна (меблів, побутової техніки на кожне помешкання та пожитків на кожного мешканця). Також цим особам має компенсуватись вартість втраченого нерухомого нежитлового майна (за усередненою вартістю квадратного метра, помножену кількість квадратних метрів) та транспортних засобів.

Якщо особи, які втратили житлову нерухомість, не мають місця для тимчасового проживання, то на додачу їм держава повинна компенсувати реальну вартість оренди необхідного їм житла у межах того населеного пункту чи тієї області, в якій знаходиться втрачене житло, або запропонувати тимчасове житло з наявного житлового фонду, у тому числі тимчасових збірних будинків, які потребуватиме Україна у найближчі кілька років.

Компенсація вартості оренди житла має надаватися на строк не більше трьох років з моменту надання коштів таким особам для того, щоби вони мали можливість побудувати або придбати власне житлове помешкання.

Загальна сума витрачених на ці цілі коштів повинна сумуватись і надаватись МФВУ для подальшої компенсації конкретним фізичним особам.

У межах своє частки коштів, які витрачаються на фінансування відновлення об'єктів інфраструктури та будівель, а також на розбудову української економіки, уряди країн-донорів за погодженням з українськими органами місцевого самоврядування можуть самостійно визначати будівельні компанії та підрядників, які займатимуться будівництвом інфраструктурних об'єктів, громадських та житлових будівель.

Головна мета — максимально децентралізувати процес фінансування будівництва інфраструктурних об'єктів, громадських та житлових будівель на рівень місцевих громад. Це повинно зменшити бюрократизацію цього процесу, забезпечити максимально можливу децентралізацію та підтримку місцевого самоврядування.

При цьому уряди країни-донори повинні брати на себе зобов'язання надавати МФВУ аудиторські висновки щодо обґрунтованості здійснених витрат, пов'язаних з будівництвом інфраструктурних об'єктів, громадських та житлових будівель.

Всі приватні та державні підприємства, майно яких було пошкоджено чи повністю зруйноване внаслідок воєнних дій, починаючи з березня 2014 року, повинні мати право отримати повну компенсацію за нанесені збитки, у тому числі у вигляді недоотриманого прибутку.

Для цього за фінансової та технічної підтримки країн-донорів має бути створений єдиний центр обробки всієї інформації, збирання необхідної документації та аудиторських висновків щодо оцінки нанесених збитків та представлення у міжнародних судах інтересів всіх власників цих підприємств. Такі позови мають бути консолідовані, стосуватись всього пошкодженого чи знищеного майна і розглядатись разом у позовах України до РФ. Це повинно рівномірно захистити інтереси всіх власників підприємств, постраждалих внаслідок російської воєнної агресії.

Всі витрати, необхідні для претензійної діяльності, у тому числі пов'язаної із залученням українських та іноземних правників, аудиторів, військово-технічних та інших експертів тощо мають бути профінансовано за рахунок коштів МФВУ.

3) Розбудова української економіки

Важливою умовою повоєнної розбудови України повинно стати створення нової, високотехнологічної структури економіки. Головну роль в цьому повинні грати приватні інвестиції.

Задля створення привабливих умов залучення приватних інвестицій необхідно на найближчі 10-15 років запропонувати максимально пільговий податковий режим, у першу чергу в частині прямих податків (податку на прибуток, чи його модифікацію у вигляді податку на виведений капітал (ПнВК) зі ставкою 15%, податку на доходи фізичних осіб на рівні не більше 13%, при річному доході, еквівалентному $100 тис, та 15% — з більших сум, та соціального податку (ЄСВ) на рівні 22%, який сплачуватиметься лише з мінімальної зарплати. Це правило повинно діяти для представників малого та середнього бізнесу (МСБ), а також новостворених підприємств у сфері переробної промисловості з інвестиціями від $100 млн).

МСБ та новостворені підприємства у сфері переробної промисловості з інвестиціями від $100 млн повинні отримати доступ до довгострокових кредитів (на строк від 5-7 років) зі ставкою не більше 4-5% річних за допомогою фонду гарантій таких кредитів, який буде сформований з частини коштів МФВУ, і управління якими можна передати ЄБРР.

Частина грантових коштів МФВУ має бути виділена на фінансування розбудови транспортної інфраструктури України (автодорожнє та залізничне сполучення) та співфінансування формування нової системи діяльності підприємств житлово-комунального та енергетичного секторів. Управління коштами, які спрямовуватимуться на ці цілі, можна було би надати Міжнародній фінансовій корпорації (МФК) та Європейському інвестиційному банку (ЄІБ).

Завдання українського уряду, за підтримки іноземних експертів, повинно полягати у формуванні пріоритетних напрямків розбудови галузей та підгалузей української економіки, які дозволять забезпечити, в одних випадках, формування замкнутих циклів виробництва машинобудівної продукції, в інших — забезпечити їхнє входження в ланцюги кооперації виробництва високотехнологічної продукції провідних європейських країн, США, Канади, Південної Кореї тощо.