Перед тим, як написати статтю, в якій викласти свої думки щодо фактично єдино можливої схеми фінансування капітального ремонту вкрай застарілого та деградованого житлового фонду країни, хотів би зробити передмову до цього.
Стосуватиметься вона системи комунальних платежів. Бо навряд чи можна розв'язувати проблему фінансування капремонту житлового фонду без приведення до певних оптимальних умов оплату комунальних послуг.
Зупинитися на поясненні демагогічності заяв, що комунальні тарифи мають бути соціально низькими, я би не хотів. Як відомо, нічого з нізвідки не з’являється і нікуди не зникає. Тому за занижені тарифи, насправді, розплатяться в кінцевому вигляді саме громадяни. І, у першу чергу, малозабезпечені.
Але говорячи про те, чи є тарифи заниженими чи завищеними, слід ще зважати на механізм їх сплати. За часів уряду Яценюка було ухвалено, з цілком щирих міркувань, рішення про оплату за тепло в режимі зима-літо (опалювального та неопалюваного сезону). Головним аргументом було те, що за таких умов громадяни будуть краще відчувати реальні витрати на теплоносії та економніше ставитимуться до їх використання. Але, насправді, економне використання — це, у першу чергу, питання обліку. У другу — наявність механізму регулювання подачі теплоносія. І, у третю — здійснення заходів з тепломодернізації житлових будинків та всієї сфери ЖКГ.
На жаль, то урядове рішення було відверто помилковим. Головною проблемою стало те, що це призвело до стрімкого зростання розміру комунальних платежів, у першу чергу, за тепло. В результаті, щороку в опалювальний сезон стрімко погіршується співвідношення комунальних платежів до доходів значної частини домогосподарств. Внаслідок цього, вони затримують з оплатою цих послуг, накопичуючи заборгованість, тим самим створюючи ланцюг неплатежів для всього житлово-комунального господарства країни.
Знімок екрана 2020-09-09 о 02.36.34.png
На додачу ще і виникає проблема, що, в залежності від температурного режиму, розмір платежів може суттєво змінюватися від місяця - до місяця. Що ще більше впливає на можливості домогосподарств зводити баланс своїх доходів та витрат та вчасно розраховуватися за житлово-комунальні послуги.
Крім того, те урядове рішення спровокувало стрімке збільшення розміру житлово-комунальних субсидій. Бо, якщо плата за тепло була би рівномірно розподілена на дванадцять місяців, тоді співвідношення витрат на житлово-комунальні послуги до доходів було би значно кращим. Тому потреба у субсидіях була би значно меншою. За моїми оцінками, внаслідок існуючої системи оплати за тепло, уряд щороку витрачає щонайменше зайвих 20 мільярдів гривень бюджетних коштів.
Ця ситуація зберігаються протягом декількох років та є абсурдною. Для мене це очевидний наслідок некомпетентності урядовців.
Вже не раз наголошував, що некомпетентність можновладців нам обходиться значно дорожче ніж корупція. Цей приклад наочно підтверджує справедливість мого твердження.
Тому знову наголошую на необхідності повернення до системи оплати за тепло за принципом абонплати, рівномірно розподіленої на дванадцять місяців. Яка має формуватися на основі середньорічного споживання теплової енергії по конкретному житловому будинку, за попередні три роки, та прогнозної вартості газу чи іншого ресурсу, який використовується для виробництва тепла.
Раз на рік, за підсумками завершення опалювального сезону, має проводитися перерахунок по всім житловим будинкам. Якщо споживання теплоносія було більшим у попередньому опалювальному сезоні, то повинно бути додатково нарахована плата, розбита на наступний квартал. Якщо меншим — має бути зроблений перерахунок абонплати у бік зменшення, теж на наступний квартал.
Перейти до системи абонплати доцільно і щодо всіх інших житлово-комунальних послуг з обслуговування будинку, вивезення сміття, постачання гарячої та холодної води, газу та електроенергії.
Така система матиме величезні позитиви для домогосподарств, постачальників житлово-комунальних послуг та державного бюджету.
Якщо домогосподарства матимуть однакову, встановлену раз на рік, абонплату за всі житлово-комунальні послуги, то, по-перше, розмір середньомісячних комунальних платежів для них буде значно меншим. По-друге, вони зможуть планувати свої витрати. По-третє, не виникатиме такої заборгованості по ним.
Постачальники житлово-комунальних послуг виграють, тому що вони теж зможуть значно краще планувати свої надходження та витрати. Крім того, з боку уряду та органів місцевого самоврядування з’явиться більше підстав покладати на виробників тепла, води, газу, електроенергії обов’язок, щоби вони здійснювали покупку енергоресурсів (газу, мазуту, вугілля тощо) саме у весняно-літній період, коли ціна на них найнижча. І відповідно, виходячи саме з цієї найнижчої ціни на енергоресурси, формували та обґрунтовували тарифи на свої послуги.
Що ж до уряду, то зекономлені бюджетні кошти (внаслідок покращення співвідношення витрат домогосподарств на житлово-комунальні послуги та їх доходів) він може спрямувати на заходи з енергозбереження, у тому числі, через часткову чи повну компенсацію малозабезпеченим домогосподарствам заходів з енергозбереження.
Хотів би наголосити, що мої пропозиції не є вигадуванням “українського велосипеду”. Саме за такою системою здійснюється оплата за житлово-комунальні послуги у багатьох європейських країнах.
Зрозуміло, що переведення оплати за житлово-комунальні послуги на систему абонплати — це лише один з очевидних кроків вирішенню нагромаджених проблем в сфері ЖКГ.
Ще одним кроком має бути обов'язкова для всіх населених пунктів, де здійснюється централізоване постачання теплоносія, розробка урядових, разом з місцевими органами влади, програм розбудови оптимальної системи виробництва та постачання тепла. Зрозуміло, що реалізація таких програм повинна бути забезпечена фінансовими ресурсами, які можуть формуватися за рахунок державного та місцевих бюджетів, приватних інвестицій (у першу чергу йдеться про передачу у концесію об’єктів виробництва та постачання теплоносія), коштів міжнародних фінансових інституцій та з інших джерел.
