Єдина регуляторна база при RAB-тарифі: спростовуємо міфи від НКРЕКП

В НКРЕКП вважають, що єдина ставка призведе до суттєвого зростання тарифів, а стара база активів ОСРів була збудована за кошти споживачів.

Після того, як НКРЕКП оприлюднила проєкт методології переходу на стимулюючі тарифи (або RAB-тарифи) для операторів систем розподілу електроенергії (ОСР), навколо цієї теми не вщухають дискусії. І це не дивно, адже позиції усіх учасників ринку і зацікавлених сторін не були почуті і враховані.

Але мене особисто найбільше вразила нещодавня заява члена НКРЕКП Руслана Кайдаша, який дослівно сказав, що «застосування однієї ставки суттєво призведе до зростання кінцевих тарифів на електроенергію і це ніяким чином не стимулюватиме залучення інвестицій». Також Кайдаш зазначив, що стара база активів ОСРів була збудована за кошти споживачів.

Давайте спробуємо розібратись, чи відповідає це дійсності.

Міф №1. Єдина регуляторна база активів призведе до суттєвого зростання тарифів

Суттєве зростання тарифів – це те, чим завжди лякають за будь-якої нагоди. Перш за все необхідно зрозуміти, що таке суттєве зростання тарифу на розподіл. Треба усвідомлювати, що при запровадження RAB-тарифу буде зростання кінцевої вартості електричної енергії оскільки діючі тарифи на розподіл не покривають необхідних витрат на оновлення мереж.

Тариф на розподіл становить 15-20% (з урахування оплати ОСРом технологічних втрат) кінцевої вартості електричної енергії, тому його зростання не зможе в рази збільшити вартість електричної енергії.

Однак, середньостроковий ефект від RABу – це якраз навпаки зниження тарифу. Оскільки заміна мереж та їх топографії призведе до зменшення технологічних втрат в мережах, що призведе до зменшення вартості послуги з розподілу, яка в середньому на 30 % складається з вартості технологічних втрат, а самі втрати в середньому по Україні становлять 10 %.

Також в середньостроковій перспективі RAB-тариф забезпечить за рахунок використання більш ефективних технологій зменшення операційних витрат, буде мати ефект на зменшення ціни послуги.

Отже, міф спростовано.

Міф №2. Єдина регуляторна база не сприятиме залученню інвестицій

Стосовно другої тези про відсутність економічних стимулів залучення інвестицій при використанні однієї регуляторної бази активів, хочу зазначити наступне. Економічний стимул буде аналогічний з запровадженням двох регуляторних баз активів (старої і нової), плюс це додатково дасть можливість реінвестувати доходи отримані від «старої бази» в модернізацію мереж або виплати тіла позикового капіталу (оскільки запропонована Регулятором модель, не встановлює механізму повернення тіла, а дає можливість лише частково погашати відсотки).

Кінцевою метою запровадження стимулюючого регулювання є модернізація мереж, а залучення коштів в їх модернізацію є механізмом досягнення цілі. Запропонований регулятором варіант якраз і є економічно незбалансованим і не дасть можливість залучати кошти. Для прикладу, фінансова модель запропонованої методології передбачає, що ОСР отримує норму доходу на «нову базу активів» 15%. Для того, щоб створити таку базу – треба витратити кошти. Норма доходу починає сплачуватися через 2 року, строк амортизації бази – 30 років. Таким чином, щоб створити «нову базу» ОСР має отримати кредит в гривні на 30 років (щоб з амортизації виплачувати тіло кредиту) зі ставкою 15% річних та відстрочкою виплати тіла та відсотків 2 роки. Такий сценарій видається мені маловірогідним.

Стимулом для залучення коштів для ОСРа є також необхідність виконання показників по зменшенню втрат та показника SAIDI (індекс середньої тривалості відключення від електромереж, який в Україні становить близько 600 хвилин на рік для кожного споживача), що встановлюються НКРЕКП.

Другий міф ми також спростували.

Міф №3. Електромережі були побудовані за рахунок споживачів

Стосовно будівництва мереж за кошти споживачів – варто зазначити наступне: значна частина мереж була побудована в радянські часи і не за гроші споживачів. А ті мережі, що були побудовані після 1991 року, були побудовані за кошти відповідних обленерго (в подальшому ОСРів).

Так, в тарифі на розподіл (в сьогоднішній моделі «витрати+») є цільові кошти на інвестиційну програму та програму ремонтів. Вони частково фінансується за рахунок амортизаційних відрахувань ОСРів. І звичайно частина платежу за спожиту електричну енергію для населення включає розподіл. Але оплата спожитої послуги не є підставою вважати, що засоби які необхідні для її надання оплачені коштами споживача послуг.

Модель тарифоутворення для ОСРів називається «витрати+» і фінансово вона забезпечує, що споживач, споживаючи послугу, оплачує витрати понесені на її надання плюс заробіток провайдера послуги (ОСРа). В подальшому такі власні кошти ОСРа використовуються ним, у тому числі, для створення та модернізації власних основних засобів необхідних для надання послуг.

Якщо взяти на озброєння логіку Регулятора, я можу сміливо звернутися до СпортЛайфу, Київського метрополітену та кав’ярні під домом, що вони побудовані за мої гроші як споживача їх послуг (товарів).

Але, купуючи каву, а не претендую на кав’ярню чи кавомашину. Користуючись метрополітеном, я не висуваю претензії територіальній громаді міста Києва, що оплачую будівництво метро на Виноградар, хоча мені туди не треба.

В чому ж тоді різниця? Чому до електромереж якесь має бути інше ставлення?

Давайте використовувати ринкову логіку причинно наслідкового зв’язку, а не плановоекономічні упередження!

Третій міф було спростувати найлегше.