Зона вільної торгівлі із ЄС чи лише митна дорожня карта з 1 січня 2016

Одним із найважливіших та принципових елементів Угоди про асоціацію між Україною та ЄС стало положення про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ). При її підписанні передбачалось здійснити  суттєву лібералізацію торгівлі (у першу чергу усунення тарифів і квот) між Україною та ЄС, здійснити гармонізацію законодавства і нормативно-регуляторної бази. Якщо більш детальніше то передбачалось:

- скасувати між Україною та ЄС мит на більшість товарів;

- запровадження в Україні європейських правил визначення походження товарів;

- приведення Україною своїх технічних регламентів, процедур,  санітарних та фітосанітарних процедур у відповідність з європейськими, завдяки чому українські промислові товари, сільськогосподарська та харчова продукція не потребуватимуть додаткової сертифікації в ЄС;

- запровадження  в Україні правил ЄС у сфері державних закупівель, що дозволить поступово цей ринок для вітчизняних підприємств;

- спрощення митних процедур та попередження контрабанди;

- посилення в Україні захисту прав інтелектуальної власності і тд.

Як ми бачимо завдання буди досить складні і навіть поверхневий аналіз реального стану справи нас скаже, що нажаль процес по більшості напрямків не почався і травитиме довго. Проте, так і передбачалось, створення ЗВТ між Україною та ЄС має відбуватися поступово, протягом десяти років.  

Результатом чого стане тісна економічна інтеграція, максимальне наближення умов торгівлі між Україною та ЄС до умов торгівлі всередині ЄС, а отже і підвищення інвестиційної привабливості в наслідок підвищення прозорості правил ведення бізнесу та виходу на нові ринки, підвищення якості товарів, зниження цін для українських споживачів тощо.

Одним із жестів доброї волі зі сторони ЄС було одностороннє (з боку ЄС) скасування ввізних мит, яке стосувалось 95% обсягу промислових товарів та  83% продукції сільського господарства, що імпортуються Євросоюзом з нашої держави, але лише до 1 січня 2016 року. Відповідно, здавалось би від такого митного пом’якшення українські товари мали б же заполонити полиці європейських супермаркетів та продаватись по знано нижчим цінам, але не все так просто як здається на перший погляд. В першу чергу тому, що при відміні мита яке в середньому становить 5-10 відсотків, залишається ПДВ, яка у більшості країн ЄС навіть вище за українську ставку у розмірі 20%.

Найбільшим обмеженням яке стримує українських товаровиробників є система торгівельних квот ЄС, яких на жаль ніхто не відмітив, ба крім того угодою про асоціацію встановлюється нова система торгівельних квот яка є основним кількісним обмеженням обсягу українських товарів, що можуть поставлятись на ринок ЄС. При чому, квоти вставлені в першу чергу на продукцію сільського господарства, на експорт якого покладалась основна надія. Так, приміром обмеження по: яловичині становить 12 тис.тонн/рік, свинина 20 тис.тонн/рік, м'ясо птиці 20 тис.тонн/рік, пшениця 1000 тис.тонн/рік.

Просте кількісне порівняння дає нам зрозуміти, що до ЄС ми зможемо експортувати в середньому 3-5% від загального обсягу виробництва сільського господарства, що не може значно вплинути основні показники торгівлі, але для цього нам потрібно повністю реформувати систему сертифікації та стандартизації, а також привести у відповідність умови виробництва до вимог ЄС.

Таким чином, якщо відійти від формальностей та гучних прокламацій угода про асоціацію не створює зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, оскільки квотні бар’єри залишаються, а митні ставки зменшуються поступово і лише по тим товарам виробництво яких не є принциповим на території ЄС, яскравим прикладом чого митні ставки по імпорту виноградних вин, а отже українська продукція там буде неконкурентоздатною навіть належної якості та сертифікації.

Найбільш влучно ті зміни у торгівельному режимі із ЄС які відбудуться із 1 січня 2016 року характеризує не поняття зони вільної торгівлі, а скоріше за все варто було б назвати цей процес довжиною в 10 років як – дорожня карта гармонізації процедур митного та торгівельного режиму.