Глухий кут європейської міграційної політики

Про те, що треба знати про міграційну політику ЄС, щоб розуміти, чому човни продовжуватимуть тонути, люди гинути, а ЄС так і не зможе знайти рішення.

5травня надувнийчовен з мігрантами, котрінамагалисядістатися італійського берега, потонувразом із людьми, що в ньому були.Заданими Верховного Комісара ООНу справах біженців, на кінець квітня уводах Середземного моря вже загинулоабо зникло безвісти 1776 осіб. Це більше,ніж за відповідний період 2014 року, ісхоже на те, що в кінці року антирекордбуде побитий. Екстренийсаміт глав держав та урядів країн-членівЄС, проведений 23 квітня в Брюсселі післякатастрофи, яка забрала понад 700 життів,які очікувалося, не дав відповідей напитання, натомістьпоставившинові. Заданими виконавчого директора ФронтексФабріса Леггері, цього року до 1 мільйонабіженців спробують дістатися кордонівЄС. Ця цифра лякає пересічного європейця,тому в Брюселі вирішили продовжуватиполітику сек’юризації кордонів. Бюджетоперації“Тритон” з охорони кордонів Євросоюзубудепотроїнодо 120 мільйонів євро на рік бюджет, атакож дозволенозалучатизадіяні ресурси врятувальних операціях. Здавалосьб, усечудово,рішення є правильним, протепроблема в тому, що операція “Тритон”сфокусована на захисті кордонів іпроводиться близько до берега. Більшвдалим був формат попередньої операції’’Mare Nostrum’’, яка була спрямована впершу чергу на пошук, а вже потім назахист кордонів. За один рік її проведеннябуло забезпечено благополучне прибуттядо Європи близько 150000 осіб.

Європарламентпішовправильним шляхом і ухваливрезолюцію,якою рекомендується запровадитиквоти для мігрантів. 13 травнякомісар ЄС з імміграції та внутрішніхсправ Дімітріс Аврамопулос запропонуєсистему розподілу біженців у Європі,проте найімовірніше, що така пропозиціяне буде сприйнята деякими впливовимикраїнами ЄС. Натомість серед великихгравців обговорюється наземна військоваоперація. Скажімо Франція хотіла брозмістити війська в глибині континенту,щоб контролювати початкові точкивідправлення мігрантів. Хоча ефективністьтакого кроку сумнівна, і швидше за всепов’язана з президентськими вибораминаступного року і намаганню показати,як уряд бореться за ’’спокій’’громадян. Хоча поки що європейці нехочуть проводити будь-яку військовуоперацію без мандату ООН, про який, доречі, потрібно буде домовлятися зПутіним.

Якваріант, військове втручання можеобмежитися тільки застосуванням дронівдля знищення пустих човнів ще на причалах.Серед кроків, які будуть обговорюватися,є й традиційне посилення співпраці звладою Лівії та Сирії, удосконаленнямеханізмів отримання статусу біженця,прискорення депортації тих, хто отримаввідмову. Обговорюють навіть ще донедавна’’фантастичний’’ запуск пробноїпрограми квотування міграції. Можливо,вже цього року її протестують на 5000біженцях, поки що розподілених міжчленами ЄС на волонтерських засадах.

Шляхивиходу:

Сьогодніполітика щодо біженців в ЄС врегульованатрьома поколіннями Дублінських угод.За загальним правилом, яке від початкубуло єдиним, досьє розглядається україні ЄС, до якої особа прибула спершу.Здавалося б логічна система виявиласянежиттєздатною, адже більшість досьєрозглядали прикордонні країни, з нихГреція - 90%. Власне, саме тому буливпроваджені правила ДублінІІ: досьє може бути розглянуто вкраїні, де прохач може довести наявністьсталих зв’язків (присутність сім’ї,знайомих, великої діаспори тощо).Передбачалося також, що у випадку, якщопевна країна зіткнеться з різкимзбільшенням кількості прохачів притулку,це правило може бути скасовано.Імплементація цього проекту блокуваласядо 2011 року, коли Європейський суд з правлюдини постановив, що автоматичнавідмова розглядати досьє є порушеннямстатей Європейської Конвенції з правлюдини. У данійсправі громадянин Афганістанунамагався попросити притулок в Бельгії,хоча відповідно до Дублінських угодмав би це робити в Греції. Суд вирішив,що зважаючи на умови утримання біженцівв Греції, що порушують статтю 3 Конвенції(Заборонакатування), танаявну інформацію про неодноразовівипадки автоматичного видвореннямігрантів без належного дотриманняпроцедур, що є порушенням статті 13 (Правона ефективний засіб юридичного захисту),положення про автоматичне відправленнядосьє в країну першого прибуття невідповідають Конвенції. 26 червня 2013рішення ЄСПЛ було імплементоване вжеяк ДублінІІІ, і треті країни, відмінні відкраїни першого прибуття, отримали праворозглядати досьє, якщо мають місцесімейні чи культурні зв’язки.

Протетак чи інакше Дублінські угодизалишаютьсяполітичним компромісом країн-членів,а не інструментом, який дає можливістьурівноважитирозподіл мігрантів. Томупісля кожної катастрофи у водахСередземного моря піднімається темавідсутності єдиної Європейськоїміграційної політики. З 1997 року ЄС маєзібрання нормативних актів, які регулюютьпитання міграції та надання притулку,проте ці документи в першу чергугармонізують умови в’їзду і видворенняза межі ЄС, аби у таких випадках гарантуватимінімальний набір прав людини. На жаль,норми ЄС не передбачають, що країни-члени’’поділяться’’ своїм суверенітетомв питаннях надання права на проживання.Кожна країна має виключне правовирішувати, хто матиме право проживатидовше 3 місяців і працювати на їїтериторії. За такої політики, скажімо,Італія може ввести самостійно квоти,закрити кордони для трудової міграції,або навпаки - легалізувати всіх, хтоперебуває у неврегульованому статусі.

Якнаслідок, кількість наданих країнами-членамистатусів біженця різниться більш ніжутричі.

Затеперішніх політичних розкладів члениЄС не зможуть дійти згоди, щоб передатиповноваження єдиному органу. Можливо,вони й надалі намагатимуться хоч якосьрівномірно розподілити між собоюпрохачів притулку, але врешті, це нічогоне змінює, бо саме за країною залишаєтьсяправо надати чи відмовити у праві наприхисток.

ЄвропейськомуСоюзу сьогодні потрібно виходити зтого, що є два типи мігрантів: економічніта вимушені, котрі втікають від збройнихконфліктів.

Щододругої категорії ЄС повинен знайтиполітичне рішення, виходячи з гуманістичнихміркувань. Сьогодні такі країни, якТуреччина чи Йорданія, приймають значнопотужнішийпотік мігрантівз тих же регіонів, що і ЄС. Європа моглаб зробити значно більше, особливовраховуючи, щопотрібне радшетимчасоверішення, аджепотік втікачів від конфліктів непостійним.Таке рішеннянасправді вже є, але відсутня політичнаволя для його прийняття. У даній ситуаціїможна було б застосувати Директиву001/55/CE,проголосовану 20 липня 2001 року черезподії в Косово. Нею передбачаєтьсяможливість надання тимчасового захистуу разі масового прибуття осіб, якітікають від військових конфліктів. Доречі, ця Директива була проголосована,але до сьогоднішнього дня так жодногоразу і не впроваджувалася в життя.

Щостосується економічної міграції, то,що б не говорили європейськіполітики своїмвиборцям,реалії такі,що ЄС потребує робочої сили. В першучергу, це стосується сезонних танизькокваліфікованих робіт. Скажімо,Німеччиназмушена постійно збільшувати квоти, ів найближчий час їй знадобиться до 7мільйонів робочих рук. Алепотрапити легально — надзвичайно важко.ЄС не має уніфікованих правил длягромадян третіх країн, які хочуть прибутиз метою працевлаштування. Умови залежатьвід внутрішнього законодавствакраїн-членів, яке формується такимчином, щоб відповідати на виклики, якістоять в першу чергу перед державою-членом,а не ЄС загалом. Звідси і вимоги донаявності запрошення на роботу, страхівки,наявності відповідних фінансовихресурсів. Дістати ці документи потенційномубіженцю, який тікає від збройногоконфлікту практично нереально.

Щозробити, аби не стимулювати незаконнуміграцію, побороти мережу трафікантів,позбутисядесятків тисяч працівників без документів?Силою цього не досягнеш. Скажімо, вЛівії, головній на сьогодні точцівідправлення човнів з мігрантами, немачіткої вертикальної мафіозної системи,яка є на півночі Мексики. Тут кожентрафікант працює незалежно на своїйтериторії. Перевізши ’’клієнтів’’ зточки А в точку Б, він не передає їх вчиїсь руки, а максимум може дати декільканомерів телефонів. Боротися з такоюсистемою вимагатиме від ЄС забагаторесурсів і навряд чи дасть очікуванірезультати. Найрозумніше було блегалізувати економічну міграцію,продаючи робочі візи, даючи можливістьлюдям заробляти, а економіці працювати.Подібні системи вже запроваджені вІзраїлі і Йорданії, з представництвамив третіх країнах, які допомагаютьоформити документи, іноді навіть купуючиквиток в кредит.

ЄвропейськийСоюз потребує потребує сьогоднікомплексної роботи у трьох напрямках.По-перше, потрібно боротися з тими, хтозаробляє на трафіку мігрантів, інакшеіснуватиме паралельний чорний ринок,і позитивний ефект від розворотуміграційної політики ЄС буде мінімальним.Так чи інакше, але знищувати човни наЛівійських причалах таки доведеться,хоча б для того, щоб значно підвищитисобівартість їх відправлення длямісцевих ділків. По-друге, необхіднозначно посилити відповідальність дляроботодавців ЄС, які не гребують наймомробочої сили без документів. По-третє,змінити законодавство ЄС таким чином,щоб мігранти могли законним безпечнимшляхом потрапити на територію ЄС.

Цівсі ідеї вже є давно в європейськихполітиків в головах, і дуже скоро будутьна вустах, просто тому, що сек’юризаціякордонів і традиційне європейськеухилення від вирішення конфліктівапріорі не може вирішити проблемуміграції.