Чого чекати випускникам шкіл на окупованих територіях?

Що робити з майбутніми випускниками шкіл окупованого сходу? Визнавати їхні атестати? Дозволити вступ на бюджет? Вимагати додаткової атестації? Уряд, прийнявши невірне рішення, ризикує програти можливий позов у Європейському суді з прав людини. Які кроки ур

Питаннядоступу до освіти дітей з окупованихтериторій, якому присвячений був брифінгу МОН 7 листопада, є надважливим. І нетільки тому, що воно може стати приводомдля звернення до ЄСПЛ, а в першу чергучерез те, що право на освіту - цефундаментальне право, яке вже давно єне просто одним із соціальних правлюдини, а інструментальним правом, аджевоно дає можливість реалізувати іншіправа: право на роботу, розвитокособистості, гідність тощо.

Правона освіту закріплено практично у всіхміжнародних конвенціях, в тому числі вКонвенції з прав дитини — акті, якийратифіковано найбільшою кількістюкраїн, а його реалізація потребуєзалучення багатьох сторін: держави,батьків, основних бенефіціарів права— дітей, другорядних - дорослих,громадянського суспільства.

Томуприймати потрібно тільки виваженірішення, які не будуть трактовані якдискримунуючі. Саме слово ’’дискримінація’’є ключовим. Потенційний позов можеґрунтуватися на антидискримінаційнійст. 14 Конвенції та статті 2 Додатковогопротоколу І Конвенції, в якій говоритьсявласне про право освіту.

Взагалі,що цікаво, ні Конвенція, ні Європейськасоціальна хартія не містять згадки проправо на освіту в класичному розумінні,як, наприклад, у ст. 13 Міжнародного пактупро економічні, соціальні і культурніправа. Вони радше включаютьантидискримінаційні освітні норми. Цепов’язано, по-перше, з тим, що на моментїх прийняття в Європі вже всюди існувалаусталена система освіти, а по-друге,рішення ЄСПЛ наповнили право на освітузмістом, тому ніякої потреби вноситидоповнення в норми немає.

Якзазначив Суд у справі Belgian Linguistic Case, такеформулювання права на освіту звільняєдержави від обов’язку встановлюватиякусь конкретну систему освіти чифінансувати якийсь конкретний освітнійрівень, проте це не значить, що з державизнятий позитивний обов’язок гарантуватиправо людини на освіту, як це і передбаченоу статті 2 Додаткового протоколу.

Те,що право на освіту тісно пов’язане зпитанням дискримінації, видно із самогозмісту статті 2 Додаткового протоколу:’’Нікомуне може бути відмовлено у праві наосвіту...’’. В справі Leyla Sahin v. Turkey Судпостановив, що у демократичномусуспільстві право на освіту є настількиневід'ємним від сутностіправ людини тавідіграє таку основоположну роль, щобудь-яка обмежуючаінтерпретація першого речення Статті2 Протоколу 1 не відповідатимецілям цієї статті.

Уцій же справі Суд підтвердив, що стаття2 Додаткового протоколу стосуєтьсятакож і вищої освіти. Вищу освіту непотрібно відділяти від початкової тасередньої, а потрібно розуміти якінструмент для поглиблення знань. Статтяне зобов’язує держави відкривати вищінавчальні заклади та надавати вищуосвіту, проте якщо вже держава відкрилаїх, то повинна забезпечити ефективниймеханізм реалізації права на освітувідповідно до принципів Конвенції.

Прицьому рівний доступ до вищої освітизначить у першу чергу рівний відбірвідповідно до принципів відображених в ст. 13 Пакту ’’Про економічні, соціальніі культурні права’’: доступ до вищоїосвіти повинен бути рівним, але наоснові здібностей кожного.

Надзвичайно важливим є те, що Пакт закріплює свободу створення навчальних закладів, якщо вони створюються відповідно до принципів, закріплених у ч.1 ст.13 Пакту (освіта повинна спрямовуватися на повний розвиток особистості, зміцнювати повагу до прав людини, гідності, дати можливість усім бути корисними  учасниками  вільного суспільства, сприяти  взаєморозумінню,  терпимості і дружбі тощо) ТА якщо освіта, яку дають у таких закладах, відповідала тому мінімуму вимог, що його може бути встановлено державою.

Це підтвердив і ЄСПЛ. У справі Belgian Linguistic Case Суд постановив, що право на освіту, сформульоване в статті 2 додаткового протоколу, за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може бути різним у залежності від часу та місця, відповідно до наявних ресурсів та потреб громади, але таке регулювання не може обмежувати зміст права на освіту чи суперечити іншим правам, які містяться в Конвенції.

Право на освіту включає  в себе право на доступ до освітніх інституцій. Щоб право на освіту вважалося ефективним, бенефіціар повинен мати можливість отримати користь від своєї освіти, зокрема, відповідно до правил, що діють в певній державі, та в тій чи іншій формі, офіційне визнання освіти, яку він здобув.

Батькам надається право вільно віддавати дітей до будь-яких навчальних закладів, що відповідають мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою. Тобто освіта повинна мати якісний показник, який можна виміряти.

Отже, у питанні права на освіту ЄСПЛ виходить із наступних принципів:

Це значить, що Україна має повне право не визнавати ’’атестати’’, видані неуповноваженими органами т.з. ДНР та ЛНР. Проте при цьому не має права позбавити громадян права на освіту. Діти з окупованих територій повинні мати можливість вільно  навчатися у будь-якій школі України, не допускається створення спеціальних класів чи шкіл для дітей зі Сходу. Не можна також позбавити учнів права перевестися до школи на контрольованих Україною територіях перед самим закінченням школи, вчитися екстерном.

Для тих, хто не має такої змоги, необхідно створити ефективний механізм отримання атестатів державного зразка. Впровадження додаткових іспитів є цілком у дусі розуміння суті права на освіту, якщо вони не виходять за зміст мінімуму вимог щодо освіти, встановленому державою для інших учнів. Такі вимоги повинні бути оприлюднені, а навчальні матеріали - доступними.