Штучно створений судовий спір як спосіб захоплення нерухомого майна (рейдерський гамбіт)

У кількох суміжних судових справах ми захищали за віндикаційними позовами неволодіючого власника від неправомірних дій третіх осіб із захоплення належних йому чотирьох земельних ділянок в Печерському районі м. Києва. В кожній із цих справ було забезпечено позови ухвалами місцевого загального суду: накладено арешти та встановлено заборони на вчинення будь-яких реєстраційних дій. В цілому, за правовими очікуваннями в таких умовах, повернення земельних ділянок невододіючому власнику було лише питанням часу, а щодо однієї із чотирьох ділянок уже навіть з’явилось рішення Печерського районного суду міста Києва про її витребування на користь неволодіючого власника, набрало законної сили. 

Проте, рейдери щодо трьох інших земельних ділянок, не чекаючи уже завершення розгляду місцевим загальним судом справ про їх витребування, влаштували такий собі «гамбіт» за допомогою штучно ними створеного судового спору в Святошинському районному суді міста Києва та частини другої статті 388 ЦК України. 

Кінцевий набувач земельних ділянок, який був основним відповідачем у судових справах за позовами неволодіючого власника про їх витребування, попри накладені арешти та заборони на вчинення реєстраційних дій, як іпотекодавець відчужив 10.02.2020р. земельні ділянки на їх іпотекодержателя, який був також відповідачем у вказаних судових справах, зокрема, за вимогами про визнання договорів іпотеки недійсними. 

Іпотекодержатель, який став уже сам кінцевим набувачем земельних ділянок до 10.02.2020р. ретельно підготувався: ініціював між собою як боржником та іншою сторонньою фізичною особою як кредитором судовий спір про стягнення грошових коштів у розмірі 1 400 000,00 доларів США, що було еквівалентно 32 607 715,00 грн, визнав позов, отримав рішення суду про стягнення із нього коштів. 

Тобто, кредитор у такій справі про стягнення коштів стверджував, що він нібито надав готівкою кошти у розмірі 1 400 000,00 доларів США новому кінцевому набувачу земельних ділянок нашого клієнта строком на один місяць, а згодом в грудні 2019 року подав позов про стягнення із нього цих коштів, при цьому єдиним нерухомим майном, яким такий «боржник» «володів» були саме три земельні ділянки нашого клієнта, що ним «набуті» уже після ухвалення рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №759/24288/19 про стягнення коштів у розмірі 1 400 000,00 доларів США. 

Як тільки рішення суду у такому штучному спорі набрало законної сили, приватний виконавець за заявою кредитора відкрив виконавче провадження. Всі три земельні ділянки нашого неволодіючого власника відразу були виставлені на торги. Перші торги проведені у квітні 2020 року, другі – у травні 2020р., треті - призначені на 18.06.2020р., після третіх торгів у кредитора виникає право набути земельні ділянки у власність (залишити за собою нереалізоване майно). 

Такі дії рейдерів щодо отримання судового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020р. у справі №759/24288/19 були вчинені винятково із однією метою: відчужити незаконно отримані 10.02.2020р. новим кінцевим набувачем земельні ділянки в Печерському районі м. Києва на торгах, унеможлививши їх подальше витребування неволодіючим власником з огляду на положення частини другої статті 388 ЦК України: майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 

Зупинити торги в межах існуючих судових справ у Печерському районному суд міста Києва за віндикаційними позовами неволодіючого власника станом на весну 2020 року було вже неможливо через внесені зміни до ЦПК України. 

15.01.2020р. статтю 150 ЦПК України було доповнено частиною одинадцятою згідно із Законом України №460-IX такого змісту: не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб’єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

При цьому, у пункті 5 частини першої статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Також, відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, нами було подано додатково нові позови про визнання права власності на земельні ділянки та зняття з них арешту, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки вибули із власності неволодіючого власника на підставі підроблених договорів дарування. Також, просили забезпечити позови шляхом зупинення продажу арештованих спірних земельних ділянок на торгах, проведення яких було призначено на 18.06.2020р. на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020 у справі №759/24288/19.

Окрім цього, звернулись до Міністерства юстиції України із доповненням до уже поданих скарг про скасування реєстраційних дій щодо земельних ділянок. 

Для таких випадків законодавець прямо передбачив можливість забезпечення позову шляхом зупинення продажу арештованого майна у разі подання позову про визнання права власності на земельні ділянки та зняття з них арешту. Дія пункту 5 частини першої статті 150 ЦПК України направлена на те, щоб запобігти відчуженню майна у порядку виконання судового рішення, яке належить не боржнику, а іншій особі, що є цілком логічно. 

Дійсно, забезпечити нові позови нам вдалось, але перша ухвала про таке забезпечення була постановлена Печерським районним судом міста Києва лише 18.06.2020р. у справі №757/22558/20, тобто практичного значення вона б не мала, якби торги, проведення яких було призначено на 18.06.2020р., таки відбулися. У інших же судових справах по іншим земельним ділянкам забезпечення з’явилось пізніше, а в одній справі вперше – лише шляхом прийняття постанови Київського апеляційного суду від 19.01.2021р. у справі №757/22820/20, якою скасована ухвала місцевого суду про відмову в забезпечені позову. 

Наказ же Міністерства юстиції України, яким скасовано ряд рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з’явився лише 03.09.2020р.

Тобто час, який займає розгляд поданих заяв про забезпечення нових позовів Печерським районним судом міста Києва, а в одній із справ – також і Київським апеляційним судом, розгляд скарг у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень, був значно більшим, ніж просте зупинення торгів шляхом апеляційного оскарження рішення, на виконання якого торги призначено, що ми й зробили в першу чергу. 

Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 12.05.2020р. у справі №759/24288/19 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою нашого клієнта на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 30.01.2020р., а скарга подавалась від особи, що не брала участі у розгляді справи.

На той момент у нас була правова впевненість у ефективності таких дій через те, що вже існували постанови Об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019р. у справі №62/112 та від 16.01.2020р. у справі №925/1600/16, у яких суд виснував, що оскільки встановлення обставин щодо ухвалення судом рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, можливе лише після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою такої особи, то апеляційне провадження має бути відкрите для встановлення таких обставин. 

Саме подання апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020р. у справі №759/24288/19, що вже виконувалось, а треті торги були призначені на 18.06.2020р., було найбільш швидким ефективним способом недопущення втрати нашим клієнтом земельних ділянок на торгах, адже розгляд апеляційної скарги на рішення місцевого суду не допускає виконання рішення місцевого суду. 

В апеляційній скарзі ми стверджували, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020р. у справі №759/24288/19 вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки нашого клієнта, оскільки його поява та виконання направлене саме на остаточне позбавлення нашого клієнта права власності на земельні ділянки, а дії сторін у спорі направлені на шкоду правам неволодіючого власника земельних ділянок, який подав віндикаційні позови про їх витребування.

Ухвалами від 17.09.2020р., а також від 17.08.2021р. Київський апеляційний суд двічі закрив провадження у справі №759/24288/19 з одних і тих самих підстав: "оскаржуваним судовим рішенням жодним чином не вирішувалось набуття права власності будь-якою особою чи відчуження земельних ділянок, а спір виник між сторонами з приводу стягнення заборгованості на підставі договору позики. Порушення прав неволодіючого власника земельних ділянок, який захищає своє право за віндикаційними позовами, відбулось лише на стадії виконання оскаржуваного судового рішення, що не може бути підставою для його скасування". 

Цікаво, що при оскарженні першої ухвали Київського апеляційного суду від 17.09.2020р. про закриття провадження Верховний Суд її скасував постановою від 17.03.2021р., у якій вказав на таке: "апеляційний суд не з`ясував доводів апелянта про те, чи не направлені дії сторін у спорі, у тому числі щодо отримання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020р. у справі №759/24288/19, на реалізацію отриманих відповідачем у справі земельних ділянок на торгах, з урахуванням положень частини другої статті 388 ЦК України, відповідно до якої майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Також, апеляційний суд не врахував доводів скаржника про те, що недобросовісність дій сторін у справі, на його думку, підтверджується і тим, що після визнання позову відповідачем з його боку не відбулось добровільного виконання зобов`язання або рішення суду, а незаконність набуття відповідачем земельних ділянок відбулась відразу після визнання ним позову у цій справі №759/24288/19".  

Проте, інша колегія суддів Верховного Суду ухвалою від 16.09.2021р. відмовила у відкритті касаційного провадження, а суд виснував, що "рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30.01.2020р. не вирішувались питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки неволодіючого власника земельних ділянок, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про закриття апеляційного провадження, аналіз змісту касаційної скарги та оскарженого судового рішення свідчить, що правильне застосовування апеляційним судом норм права є очевидним".

Попри те, що Верховний Суд у цій справі самоусунувся від вирішення правової проблеми наявності штучних судових спорів, рішення у яких направлені на шкоду іншим особам, тобто, є зловживанням правом, це не нівелює сам факт її існування. 

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень часини другої-п’ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Спір у справі №759/24288/19 носить штучний характер, направлений на порушення прав особи, що не брала участі у справі, попри те, що за формальними ознаками це є звичайним спором про стягнення коштів за договором позики. 

Так, цивільні суб'єктивні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, мають певні межі за змістом і за характером здійснення. Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом, тобто, є підставою виникнення цього правового явища, яке нормативно закріплене частиною третьою статті 13 ЦК України. 

Зловживання правом виявляється в тому, що особа, якій формально належить суб'єктивне право, неправомірно його здійснює. На відносини зловживання цивільним правом поширюється дія принципу недопущення зловживання правом як принципу здійснення цивільних прав. Зміст цього принципу становить обов'язок особи, яка здійснює суб'єктивне право, не допускати зловживання правом і здійснювати належні особі суб'єктивні права і виконувати суб'єктивні обов'язки припустимими способами їх здійснення з урахуванням неприпустимості вчинення дій, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Доведені до відома апеляційного та касаційного судів обставини свідчили про зловживання сторонами у спорі про стягнення своїми правами у розумінні статті 13 ЦК України, так як набуті ними унаслідок задоволення судом штучного позову права реалізовуються із наміром заподіяти шкоду неволодіючому власнику земельних ділянок шляхом їх «реалізації» на торгах в порядку, встановленому для виконання судових рішень. 

На наше переконання, апеляційний суд мав розглянути апеляційну скаргу неволодіючого власника по суті, скасувати рішення місцевого суду та залишити позов без розгляду, визнавши його «зловживанням правом», однак апеляційний суд вирішив вдруге закрити апеляційне провадження, із чим згодом погодився Верховний Суд. 

Штучні спори, наразі, характерні для нашого судочинства і застосовуються для досягнення нелегітимних цілей, а рішення на підставі таких позовів мають такий же штучний характер. Очевидно, що така практика буде продовжуватись, поки суди не будуть готові, проявивши в певній мірі судовий активізм, вирішити наявність такої правової проблеми.

Матеріали статті актуальні станом на 23 листопада 2022 року.