Після розвалу СРСР український рибопромисловий флот був одним із найбільших у світі. Станом на 1991 рік в ньому налічувалося 236 суден. Два десятки років він розкрадався.
Більшість флоту через арешти реалізовано за борги перед іноземними компаніями. Як правило, все починалось з непрозорих, невигідних державі контрактів, наступним етапом була штучна заборгованість власника кораблів, тобто держави. Десятки мільйонів гривень йшли на погашення заборгованостей, при цьому борги нікуди не зникали. Українські траулери заарештовували в іноземних портах, починались завідомо програшні судові процеси, в яких державні інтереси банально зливали. Суди виставляли їх на продаж, і наші кораблі переходили до рук нових власників.
У 2015 році за підставними судовими суперечками із фіктивною заборгованістю перед фрахтувальниками вибуло з власності України океанічне судно «Олександр Буряченко».
В результаті у власності України лишились лише чотири судна – великі морозильні автономні траулери «Олексій Слободчиков», «Іван Голубець», «Професор Михайло Олександров» та «Капітан Русак». Україна володіла двома кораблями через ДП "Сервіс", двома іншими – через державну риболовецьку компанію "Фішинг компані".
Але спроби захопити та привласнити державне майно не припинились.
У липні 2019 року під час здійснення вилову риби у водах Ісламської Республіки Мавританія на судні «Іван Голубець», що перебувало в управлінні ДП «Сервіс», спалахнула пожежа в машинному відділенні. Судно затонуло. Можливо, був втоплений інший корабель, а наш просто вкрали. Наостанок Україна не отримала за нього жодної страхової компенсації.
Сьогодні ми боремось за три останні великі рибопромислові судна океанічного флоту, з яких два – великі автономні морозильні траулери «Капітан Русак» та «Професор Михайло Олександров» – у найбільш ризикованому становищі.
Володіє суднами офшорна компанія «Фішинг Компані», єдиним акціонером якої є держава. Компанію планували ліквідувати та передати її майно ДП "Сервіс", але це так і не було зроблено.
У 2020 році у міжнародних судах російська державна корпорація «ВЭБ.РФ» наклала арешт на її активи. І в тому ж році ухвалою вже українського суду Держрибагентству було заборонено «вживати заходів щодо зміни та призначення керівника компанії». Минулого року керівник компанії одноосібно віддав обидва кораблі у десятирічний бербоут – чартер одній й тій самій незрозумілій компанії, створеній якраз до (та, мабуть, лише з цією метою) укладення таких значних контрактів. Її засновниками є дві офшорки, зі справжнім бенефіціаром яких ще слід розібратись правоохоронцям. Тож є справді реальний ризик того, що кораблі можуть «піти», як це вже робилось неодноразово.
На даний час судна фактично перебувають у Лас-Пальмасі, де з радянських часів обслуговувався російський риболовецький флот. Наша позиція – подальша експлуатація суден можлива лише після їхнього огляду комісією, вивчення реального стану кораблів та обладнання, актуалізації їхньої оцінки із оформленням всіх необхідних документів відповідно до закону.
Проблему не вирішити, якщо всі державні структури не об’єднаються навколо вирішення цієї проблеми – нам потрібно досягти зняття арешту з активів компанії, накладених росіянами.
Щодо компанії «Фішинг Компані», то витрачені у 2021 році компанією захмарні суми у сотні тисяч доларів США та нульові дивіденди державі – це хибний та небезпечний шлях. Ми вже здійснили кроки, спрямовані на зміну статуту та директора компанії, маємо розуміння, як рухатись далі та сподіваємось на підтримку з боку керівництва держави.
Незважаючи на тиск, погрози та залякування, зробимо все, щоб не дозволити вкрасти судна нашого рибопромислового флоту, а також кошти за їхнє використання.
Що далі робити з суднами? Ще п’ять років тому звучали думки про те, що вони потребують модернізації, є енергозатратними порівняно з конкурентами, що здорожує виловлену і перероблену рибу. Потрібен ефективний власник-інвестор, і це точно не держава.
Певною мірою з цим можна погодитись. Хоча наразі приватизація точно не на часі, крім того, сума продажу старих суден буде не надто великою. З нашими міжнародними партнерами ми опрацьовуємо всі можливі варіанти більш ефективного використання державного майна. Але сьогодні найголовніше – факт повернення кораблів. Він має стати символом того, що Україна знищує ворога не лише на фронті, і що ми нарешті почали лікувати хворобу корупції та мародерства, яка стільки років з’їдала нас зсередини.
