Транспортно-експедиторські послуги та нерезиденти: ПДВ аспекти

Податковий кодекс України категорично вказує, що місце постачання транспортно-експедиторських послуг для цілей податку на додану вартість (ПДВ) визначається за місцезнаходженням отримувача (пп. «ж» п. 186.3). Відтак, надання транспортно-експедиторських послуг українськими компаніями іноземним замовникам не оподатковується ПДВ, тоді як у разі придбання таких послуг за кордоном українська компанія зобов’язана складати та реєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) податкову накладну.

У цьому матеріалі на прикладі судових рішень розглянемо окремі деталі, на які звертають увагу податкові органи при перевірці правильності оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторських послуг.

Надання послуг з транспортно-експедиторського обслуговування (ТЕО) замовникам-нерезидентам – без ПДВ

У справі №815/5739/16 Одеський окружний адміністративний суд розглядав питання застосування 20% ПДВ до операцій з надання українським платником податків транспортно-експедиційних послуг компанії-нерезиденту.

Так, податківці стверджували, що платник податків, уклавши договір транспортно-експедиційного обслуговування вантажів, насправді надав послуги перевезення, а тому нарахували податкові зобов’язання з ПДВ. Ключовим аргументом податківців була умова договорів, за якою до вартості послуг транспортного експедирування включалась як винагорода експедитора, так і вартість витрат на оплату послуг інших осіб. Податківці вважали, що фіксована ставка, яка «враховує як винагороду, так і витрати експедитора», спростовує належність договорів до категорії угод на транспортно-експедиторське обслуговування.

Суд попередньо зазначив, що закон про транспортно-експедиторську діяльність не забороняє поєднувати різновиди плат у загальній ціні договору та не вимагає чіткого розподілу в ціні договору між платою експедитору та його витратами.

Дослідивши документи, складені за результатами спірних операцій, суд зазначив, що винагорода платника визначається на підставі первинних документів, які підтверджують загальну вартість наданих нерезиденту послуг, а також документів, що підтверджують витрати платника на оплату третіх осіб.

Стосовно договорів про транспортно-експедиційне обслуговування, укладених платником, суд вказав, що ними встановлений обов’язок платника на здійснення власне організації перевезень та інших допоміжних послуг, а не безпосереднє перевезення вантажів замовника. Суд також підкреслив і таку ознаку, як неможливість надання цим платником податків послуг перевезення з огляду на відсутність у розпорядженні цього платника відповідних активів.

Зрештою, суд, зіславшись також на узагальнюючу податкову консультацію №610 від 06.07.2012 р. (УПК №610), визнав донарахування ПДВ безпідставним. Суд апеляційної інстанції залишив розглядувану постанову без змін.

Таким чином, спроба поєднання у договорі про надання транспортно-експедиторських послуг винагороди експедитора та його витрат «під одним дахом» у вигляді фіксованої суми вороже сприймається податківцями і підвищує ризики донарахувань, що зумовлює необхідність платників податків звертатися до суду.

Придбання транспортно-експедиційних послуг у нерезидентів – оподатковується ПДВ на загальних підставах

У справі №823/464/17 Черкаський окружний адміністративний суд розглядав питання правомірності донарахування ПДВ платнику податків за наслідками придбання ним у компанії-нерезидента послуг з перевезення вантажу.

Як зазначив суд, платником податків були укладені договори на перевезення вантажу у міжнародному сполученні зі словацькою компанією. Платник вважав, що оскільки транспортні послуги були надані йому нерезидентом, податкове законодавство виключає їх оподаткування з огляду на норми 186.4 ст. 186 Податкового кодексу України (ПК України), за якими місце постачання послуг визначається відповідно до місця реєстрації постачальника послуг (у даному випадку – компанії-нерезидента).

Проте, дослідивши акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), суд зауважив, що послугами, які в них зафіксовані, є «транспортно-експедиційні послуги».

Застосовуючи норми права до обставин справи, суд обрав норму, яка врегульовує питання оподаткування ПДВ саме тієї послуги, яка була зафіксована у первинних документах (транспортно-експедиційні послуги), а не у назві договору (перевезення вантажів). Відтак, суд відхилив посилання платника на п.186.4 ст. 186 ПК України.

Суд дійшов чіткого висновку, що «якщо транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику-резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом [ платником ПДВ ] чи нерезидентом надаються такі послуги )». За наслідками апеляційного провадження розглядувана постанова залишена без змін.

Розглядувана постанова вкотре демонструє важливість коректного заповнення первинних документів, зокрема, за господарськими операціями перевезення / транспортно-експедиційного обслуговування, для цілей прогнозування обсягу податкових зобов’язань та податкового планування, а також побудови міцної правової позиції у податковому спорі.