Чи відповідають положенням кримінально-процесуального закону дії суду щодо залишення будь-яких клопотань без розгляду у зв’язку із зловживанням особою процесуальними правами?
Як захисник в кримінальному провадженні на стадії судового розгляду я заявила клопотання, яке суд залишив без розгляду на підставі того, що я нібито зловживаю своїми процесуальними правами.
Суд обґрунтував це красивим посиланням на практику Європейського суду з прав людини, проте жодної норми Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), як підставу ухвалення рішення не навів.
Відсутність посилання суду на положення КПК України не викликало в мене жодних здивувань, адже повноваженнями суду щодо залишення заяви та клопотання без розгляду та визнання дій особи зловживанням процесуальним правом не є загальними повноваженнями, а застосовуються виключно в окремих випадках.
Так, із аналізу положень КПК України вбачається, що ознаки зловживання можуть мати місце виключно при повторно заявленому відводі (ч. 4 ст. 81 КПК України) та проголошенні вступної промови (абз. 5 ч. 1 ст. 349 КПК України).
Вже сам факт закріплення лише двох випадків, коли дії учасника можуть мати ознаки зловживання правом, свідчить, що право суду на визнання такого зловживання не є загальним і не стосуються реалізації будь-яких визначених КПК України процесуальних прав. Наведені підстави є виключенням і тільки в цих випадках суд може визнати дії особи зловживанням правом. В іншому випадку у законодавця не було би необхідності окремо встановлювати передбачені ч. 4 ст. 81 та абз. 5 ч. 1 ст. 349 КПК України підстави.
Додатковим підтвердженням того, що зловживання правом стосується саме окремих випадків свідчить й те, що у 2018 році у законодавців була ініціатива щодо врегулювання підстави для визнання певних дій зловживанням, але цей законопроект було відкликано. Так, 06.09.2018 р. було зареєстровано проект Закону України 9055 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким, зокрема, пропонувалось:
встановити серед засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України засаду неприпустимості зловживання процесуальними правами;
доповнити КПК України нормою «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», якою визначити дії, які суд можу визнати зловживанням правами, а саме: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, є нечинним або дія якого закінчилася, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин чи доказів; 2) повторне подання скарги чи клопотання до вирішення судом скарги чи клопотання того самого змісту; 3) заявлення завідомо безпідставного відводу або відводу з підстав, вже розглянутих судом, за відсутності нових обставин чи доказів; 4) неявка захисника у судове засідання без поважних причин, якщо обвинувачений заперечує проти проведення судового розгляду за відсутності захисника; 5) звернення до суду із завідомо безпідставним клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів або накладення арешту на майно.
Щодо повноважень суду залишити заяву/клопотання без розгляду, то КПК України також передбачає виключні випадки, а саме:
-якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження(ч. 4 ст. 81 КПК України);
-залишення цивільного позову без розгляду внаслідок виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу (ч. 3 ст. 129 КПК України), внаслідок неприбуття в судове засідання цивільного позивача, його представник чи законний представник, (ч. 1 ст. 326 КПК України);
-залишення заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження без розгляду, якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов’язана із захистом його прав та інтересів (ч. 2 ст. 528 КПК України).
Інших підстав для залишення заяв/клопотань без розгляду чинним КПК України не передбачено. Крім цього, додатковим підтвердженням того, що право залишати заяви/клопотання без розгляду не є загальним, слугує зазначена вище законодавча ініціатива, якою тільки пропонувалось внести зміни в КПК України і встановити, що якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, слідчий суддя, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Наявність в чинному законодавстві виключних випадків визнання зловживання правом та залишення заяв/клопотань без розгляду та спроби законодавців врегулювати це питання свідчить про те, що суд позбавлений можливості здійснювати такі повноваження щодо будь-яких дій, клопотань та заяв осіб, які не передбачені положеннями ч. 4 ст. 81, ч. 3 ст. 129, ч. 1 ст. 326, абз. 5 ч. 1 ст. 349, ч. 2 ст. 528 КПК України.
При цьому, не обґрунтовує законності дій суду щодо залишення заяв без розгляду внаслідок встановлення зловживання правом у випадках не передбачених КПК України й посилання суду на практику Європейського суду з прав людини, а саме на рішення «S.A.S.проти Франції».
По-перше, ч. 5 ст. 9 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Отже, якщо в кримінально-процесуальному законодавстві України не встановлено повноважень суду щодо визнання будь-яких дій зловживанням правом та залишення будь-яких клопотань без розгляду, то кримінально процесуальне законодавство в цій частині не може бути застосовано. А якщо кримінально-процесуальне законодавство України не застосовується, то в цій частині не має механізму і врахування практики ЄСПЛ.
По-друге, рішення «S.A.S. проти Франції» стосується застосування статті 17 Конвенцій, яка встановлює, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Тобто це положення стосується виключно тлумачення та реалізації положень Конвенції.
Крім цього, в зазначеному рішенні визначено поняття «зловживання» представлене в статті 17 та статті 35§ 3 (a) (зловживання правом на індивідуальне звернення) і зазначено, що вона посилається на своє звичайне значення відповідно до загальної теорії права, а саме - шкідливе здійснення права її власником в такий спосіб, який явно не відповідає або суперечить цілям, для яких таке право надане/створене.
З наведеного не вбачається права суду на визнання дій зловживання правом, якщо це не визначено КПК України, а якщо й можна використовувати визначення зловживання згідно цієї практики, то тільки до дій відносно повторної заяви про відвід та проголошення вступної промови, визначаючи при цьому характер дій.
