Страхування професійної відповідальності медичних працівників

Конституция я тя щ щ щ я я я... Я......................................................................... Спостерігаючи стрімкий розвиток науки в галузі охотничьи и фармацевтические препараты, появляя нових метод діагностики та лікування - хотілося б також, щоб і національне законодавство не входите в світових стандарт. Так, в розвинених країнах світу усталою є практика страхування професійної відповідальності медичних працівників, що слугує інтересам як пацієнтів, лікарів, так іцев медичних закладів. Природа інституту страхування полягає в акумулюванні грошових коштів для їх наступної виплати при нанннах страхового випадку і, як правило, застосовується в тих сферах діяльності,

В Україні на сьогоднішній день страхування відповідальності носить добровільний характер, що передбачено п.15 ст. 6 Закону України «Про страхування», а страхувальником може виступати як заклад охорони здоров'я, так і сам лікар (незалежно в этом, займається в приватною медичною практикою, чи працює за наймом).

Які ж збитки підлягають відшкодуванню страховою компанією при наннні страхового випадку?

Види збитків, що підлягають відшкодуванню страховою компанією деталізуються в кожному конкретном договоре страхування. Тому, укладаючи такий правочин, не варто розраховувати на автоматическое покриття всъх пред'явлених претензийій постраждалого пацієнта (його законного представника). Так, наприклад, ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» зазначено, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямо збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. В Цивільному кодексі України видно збитків мають дещо іншу назву, протес за своєю природою цілком відівідають наведеним в Законі України «Про страхування». Так, статтею 22 ЦК передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням или пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила или мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержать за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). А в статті 988 ЦК зазначено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Наведемо найпростіший приклад. До лікаря-стоматолога-хірурга, професійна відповідальність якого застрахована, звернувся пацієнт з метою видалення двох зубів. Лікар помилково видалив не ті зуби, які було заплановано. У зв’язку з такими діями лікаря пацієнт змушений ставити штучні зуби. Загальна вартість такої процедури (робота спеціаліста + матеріал) є реальними збитками, які в обов’язковому порядку повинна компенсувати страхова компанія. Якщо пацієнт тиждень не міг вийти на роботу, займаючись виправленням помилки лікаря і тим самим втратив заробіток, який би він реально отримав за сприятливих умов співпраці з останнім – то ми говоримо про упущену вигоду. Такі збитки компенсуються страховою компанією тільки у випадку, якщо це прямо передбачено договором страхування. Також не варто забувати і про моральну шкоду, яка в таких справах завжди заявляється постраждалим. Моральна шкода не відноситься ні до прямих збитків, ні до упущеної вигоди. Проте страховою компанією вона відшкодовується на тих же умовах, що і упущена вигода: якщо це прямо передбачено договором страхування.

Тож укладаючи договір страхування професійної відповідальності, слід ретельно ознайомитись з його умовами на предмет збитків, що підлягають відшкодуванню страховиком.

Підстави для виплати страхового відшкодування зазначаються в договорі страхування і як правило ними є:

1. Рішення суду, що набрало законної сили;

2. Договір між страховиком, страхувальником та потерпілою особою (у випадках, коли немає сумніву в настанні страхового випадку і сторони дійшли згоди щодо розміру компенсації).

До кого може бути пред’явлений позов про відшкодування шкоди, завданої неналежним медичним обслуговуванням?

За загальним правилом, майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Проте статтею 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує за шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових обов’язків). Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 року по справі № 6-229цс14, під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов’язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов’язків працівника.

Роботодавець, в свою чергу, має право протягом трьох років пред’явити позов до працівника, з вини якого він виплатив відшкодування потерпілій особі (право регресу).

Те саме стосується і моральної шкоди. Так, Постановою Пленуму ВСУ №4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов’язків, відповідальність несе організація з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Також хочеться зазначити, що відповідно до Постанови Пленуму ВСУ №6 від 27.03.92 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», потерпіла особа має право вибору відносно особи, до якої будуть пред’явлені позовні вимоги (безпосередньо винувата особа чи роботодавець).

Чим може зарадити вчасне і повне відшкодування шкоди?

Непоодинокі випадки, коли лікарська помилка призводить до тяжких наслідків для пацієнта. Це, в свою чергу, є підставою для відкриття кримінального провадження відносно лікаря, з вини якого стались такі наслідки.

Із аналізу статей Кримінального кодексу можна дійти висновку, що загалом кримінально карані діяння в галузі охорони здоров’я відносяться до злочинів середньої тяжкості (саме в силу форми вини: необережності).

Однією з підстав звільнення від кримінальної відповідальності є примирення винного з потерпілим. Так, особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. Про таке звільнення, за наявності підстав, прокурор після закінчення досудового розслідування вносить клопотання до слідчого судді. Варто зазначити, що обов’язковою умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності з цієї підстави є згода самого потерпілого. Тому швидке і повне відшкодування шкоди, яке здатне забезпечити інститут страхування, може врятувати лікаря та його родину від негативних наслідків засудження.