Заборонити зйомку в закладі охорони здоров'я можна. Щоб відмова була законною - необхідно створити відповідні підстави.
Проголошуючи право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір (ст. 34 Конституції України), держава тим самим гарантує інформаційну свободу як окремого індивідуума, так і суспільства загалом.
Останнім часом набуло популярності залучення журналістів до так би мовити резонансних справ, головною метою яких є надання широкого розголосу конкретній інформації та збудження інтересу у її споживача. Враховуючи той факт, що життя та здоров’я визнаються найвищими соціальними цінностями, лікарська помилка як ніяка інша здатна розпалити ненависть до людей в білих халатах. А інформація, що містить трагічний контекст із відповідним фото-/відеоматеріалом, здатна посилити свій вплив на потенційного споживача такої інформації до непередбачуваних розмірів.
В цій статті ми проаналізуємо ситуацію, коли внаслідок лікарської помилки, допущеної співробітником закладу охорони здоров’я, або інших несприятливих умов, до вас у гості завітали представники засобів масової інформації. Розглянемо, які основні права та обов’язки має заклад охорони здоров’я в цьому випадку і лікарі, які в ньому працюють.
Як правило представники ЗМІ, збираючи інформацію для наступного репортажу, з самого початку починають знімати все побачене та почуте на камеру. І це не дивно, адже:
по-перше, запис на камеру – в передбачених випадках офіційний доказ;
по-друге, реакція особи під час зйомки (страх, агресивність і т. ін.) дає можливість зрозуміти те, що не сказано словами або навести на відповідні думки;
по-третє, респондент (особа, у якої беруть інтерв’ю), побачивши, що його знімають на камеру, впадає в стан розгубленості і не здатний повною мірою обмірковувати свої відповіді.
Тому, якщо до вас завітали журналісти, одразу виникає перше питання: чи можна заборонити зйомку?
Законодавством передбачено, що «під час виконання професійних обов’язків журналіст має право здійснювати письмові аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом» (ст. 25 Закону України «Про інформацію». Далі - Закон). Які ж випадки передбачені законом?
Так, згідно ст. 307 Цивільного кодексу України, «фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру».
Тобто, перед початком зйомки конкретної особи, журналіст повинен отримати згоду у цієї особи на таку зйомку. При цьому згода може виражатися як кивком голови (мовчазна згода), вербально, так і в письмовому вигляді. Зйомка на заходах публічного характеру припускається до тих пір, допоки не буде заборонена (презумпція згоди).
Тепер виникає ще одне питання: чи можна заборонити зйомку в самому приміщенні, якщо журналіст не фокусується на конкретній фізичній особі?
Стаття 5 Закону встановлює, що «реалізація права на інформацію не повинна порушувати права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб».
Також варто пам’ятати, що безперешкодно журналісти вправі відвідувати лише приміщення суб’єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться, а також вільно збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, у місцях аварій, масових безпорядків та воєнних дій, крім випадків, передбачених законом. У всіх інших випадках необхідно отримати дозвіл. Тобто, якщо заклад прийме рішення про заборону на його території фото- та відеозйомки, жоден журналіст не вправі порушити це право. Рішення оформляється в формі наказу по підприємству. Також слід розмітити біля входу в заклад і в самому закладі розпізнавальний знак (табличку), що забороняє фото- та відеозйомку. Таким чином, у співробітників в приймальні буде вагома підстава відмовити журналістам в проведенні зйомки вже на самих перших її стадіях.
Як правило, відстоюючи своє право на зйомку, представники ЗМІ оперують поняттям «громадське/публічне місце». Проте чи є це безапеляційною підставою для зйомки і чи дійсно заклад охорони здоров’я відноситься до «громадських/публічних місць»? Нажаль, національне законодавство не дає чіткої відповіді на поставлене запитання. Проте є інша підстава, що заперечує таке припущення.
9 листопада 1995 року Україна стала членом Ради Європи. Як зазначено на офіційному сайті Постійного представництва України в Раді Європи, «набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ».
Так, 1 жовтня 2012 року за підсумками обговорення Експертами Ради Європи були підготовлені та доопрацьовані «Рекомендації щодо захисту приватності у роботі засобів масової інформації» (далі – Рекомендації). В пункті 4 «Фотографування та відеозйомка» Рекомендацій зазначено, що «у потенційно чутливих місцях, наприклад, у каретах швидкої допомоги, лікарнях, школах та в’язницях, потрібна згода керівника. Незалежно від загальної згоди керівництва закладу, ЗМІ не повинні проводити фото- чи відеозйомку осіб, від яких не можна очікувати розумної вільної згоди, як, наприклад, коли вони знаходяться під стресом у відділенні невідкладної допомоги».
Тобто це підтверджує той факт, що заклад охорони здоров’я не є «громадським/публічним місцем», а фото- чи відеозйомка в таких місцях потребують попередньої згоди директора (головного лікаря).
Також необхідно упевнитись в тому, що перед вами дійсно представники преси. Тому виникає наступне питання: які документи засвідчують професійну належність журналіста?
Згідно законодавства, професійна належніть журналіста до відповідного засобу масової інфорамції підтверджується:
- редакційним посвідченням або іншим документом, виданим йому редакцією друкованого засобу масової інформації;
- службовим посвідченням або іншим документом, виданим йому інформаційним агенством;
- документом, виданим професійним об’єднанням журналістів (наприклад, Національною спілкою журналістів України, Незалежною медіа-профспілкою України тощо) (пресс-карта).
У вищеперелічених документах повинна міститися наступна інформація: ПІБ журналіста та його фото; ким виданий документ та строк його дії; підпис посадової особи ЗМІ, завірений печаткою (за наявності).
Таким чином, якщо підтверджуючі документи відсутні або вони викликають сумніви в їх справжності – ви маєте право не давати жодних коментарів і навіть наполягати звільнити приміщення закладу.
Також слід розуміти, куди можна пускати журналістів, а куди ні. І тут доведеться взяти контроль над ситуацією на себе, одразу визначившись з територією подальшого спілкування. Враховуючи той факт, що заклад охорони здоров’я виступає держателем конфіденційної інформації про своїх пацієнтів, а медичні працівники зобов’язані дотримуватися лікарської таємниці – ситуація, при якій журналісти розгулюють по коридорах закладу «без нагляду», цілком неприйнятна. З цієї ж підстави не можна пускати їх в кабінети, де проводиться прийом пацієнтів.
Право на інформацію може бути обмежене законом для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. (ст.ст. 6, 11 Закону).
Відповідно до ст. 39-1 Основ законодавства України про охорону здоров’я, «пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні». Тобто сам факт звернення пацієнта за консультацією представляє собою лікарську таємницю, що охороняється законом і тягне за собою юридичну відповідальність у випадку її розголошення.
Також варто пам’ятати, що відомості про господарську діяльність підприємства (бази даних пацієнтів, фінансові плани розвитку підприємства тощо) можуть становити комерційну таємницю, яка теж охороняється законом. При цьому, інформація стає комерційною лише в тому разі, коли таке рішення було відповідним чином задокументоване.
Стаття 162 ГКУ визначає, що суб’єкт господарювання, що є володільцем технічної, організаційної або іншої комерційної інформації, має право на захист від незаконного використання цієї інформації третіми особами, за умов, що ця інформація має комерційну цінність у зв’язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підставах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.
Враховуючи вищевикладене, вважаємо доцільним запросити представників преси до кабінету директора (головного лікаря). Поясніть, що на підприємстві розроблено положення про конфіденційну інформацію та комерційну таємницю, згідно з якими допуск сторонніх осіб у підрозділи закладу не допускається.
Також пам’ятайте, що особа вважається невинуватою, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили (презумпція невинуватості). Поводження з особою, вина якої не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
