Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
23.08.2023 18:26

Юридичний захист бізнесу у спорах з Укрзалізницею

Практикуючий адвокат. Керуючий Адвокатським бюро "Лотиш і Партнери"

Спори щодо земельних ділянок та бізнес-активів, розташованих поблизу залізничних колій. Наявна судова практика.

Орієнтовно з 2014 року Львівська залізниця (на теперішній час підрозділ АТ «Укрзалізниця») несподівано зробила висновок про те, що всі земельні ділянки поблизу залізничних колій (у тому числі, які не є діючими десятки років) не повинні у подальшому належати їхнім законним власникам, - незалежно від того, це фізичні чи юридичні особи.

В результаті залізницею було подано незліченну кількість позовів про скасування державної реєстрації прав власності на такі земельні ділянки. При цьому розгляд багатьох справ в судах, розпочатих у 2014 році, продовжується по теперішній час.

Як наслідок, підприємства, які мають активи на цих земельних ділянках (цілісні майнові комплекси, торгівельні, складські приміщення тощо) та здійснюють комерційну діяльність, зазнають величезних збитків, - оскільки:

  • - з одного боку, спершу були понесені чималі фінансові витрати на придбання земель, впорядкування та розвиток територій, інфраструктури, будівництво об’єктів комерційної нерухомості тощо;
  • - з іншого боку, триваючі довготривалі судові процеси з державою унеможливлюють подальший розвиток бізнесу, погіршується ліквідність підприємства, ділова репутація, втрачаються контрагенти, клієнти.

Зважаючи на юридичний супровід таких спорів, - вбачаємо за доцільне поділитись напрацюваннями з даної тематики та наявною судовою практикою.

Станом на 2022-2023 рр. сформувалась цікава судова практика на користь власників земельних ділянок. Зокрема, на теперішній час суди відмовляють Львівській залізниці у задоволенні позовів з таких підстав:

  • у зв’язку з пропуском строків позовної давності;
  • у зв’язку з відсутністю доказів наявності/підтвердження меж земельної ділянки залізниці;
  • у зв’язку з неналежним способом захисту порушених прав позивача.

1) Судова практика щодо пропуску строків позовної давності.

У постанові від 09.09.2022р. у справі № 450/2417/18, та постанові від 25.05.2022р. у справі № 450/2350/18 (врахувавши наведені у постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14 висновки), - Верховний суд зазначив, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

При цьому позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). За таких обставин суд попередньої (апеляційної) інстанції зробив обґрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

2) Судова практика щодо відсутності належних доказів.

У постанові від 24.11.2021р. у справі № 444/2305/18 Верховний Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна   ділянка перебувала у користуванні позивача, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачем.

Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Разом з тим, із клопотанням про призначення експертизи у справі для підтвердження своїх позовних вимог АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до суду не зверталося.

Разом з цим, План смуги відведення (на який посилається залізниця в якості обґрунтування позовних вимог) є лише одним із документів містобудівної документації, не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, а лише умовне позначення «Межа смуги відведення», без позначення відстані та одиниці виміру відстані, що не підтверджує доводи позивача.

При цьому, Акт обстеження земельної ділянки також не є доказом, який безсумнівно підтверджує перетин меж (накладення) земельних ділянок.

3) Судова практика щодо неналежних способів захисту порушених прав.

Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 20.01.2023р. у справі № 460/4173/14-ц, провадження № №2/944/38/23, - відмовлено у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» (ДТГО «Львівська залізниця») у зв’язку з неналежним способом захисту порушених прав позивача.

У даній справі позивач не навів обставин, за якими спірне рішення ради може бути визнано недійсним (незаконним), виходячи з приписів вищевказаної ст. 21 ЦК України.

Як наслідок і не підлягає задоволенню вимога позивача про скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки. А відтак безпідставною є позовна вимога про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками.

Враховуючи вищенаведене, позивачем належно не обґрунтовано та не доведено порушення його прав відповідачами.

Крім того, у наведеній справі суд першої інстанції звертає увагу на таке:

Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2021 року в подібних справах № 450/2352/18 та № 450/2410/18 за позовом АТ «Українська залізниця» до власників земельних ділянках про визнання рішення сільської ради незаконним та його скасування, визнання державного акта недійсним вже вказував на те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року по справі №444/2315/18 (провадження № 61-13828св20).

Отже, задоволення вказаних вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Відтак, суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

ВИСНОВОК: У наведених спорах з Львівською залізницею (АТ «Укрзалізниця») сформувалась позитивна судова практика на користь підприємств, які є власниками земельних ділянок. З метою захисту бізнес-активів, розташованих на даних земельних ділянках, рекомендуємо звернути увагу на вищенаведену  судову практику, - оскільки згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до відповідних спірних правовідносин суди також враховують висновки, викладені у постановах Верховного Суду.

 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи