Каршерінговий бізнес: актуальні юридичні питання

Правове регулювання бізнесу з оренди автомобілів

З 2017 року в Україні все частіше набуває популярність такий вид бізнесу, як здавання автомобілів у короткострокову оренду, - так званий «каршерінг» (з англ. carsharing — спільне використання автомобіля).

Вказану діяльність можна віднести до різновиду прокату автомобілів: будь-яка фізична особа, виконавши необхідні формальні процедури (зареєструвавшись та пройшовши ідентифікацію на веб-сайті компанії-власника автомобілів), бере за відповідну плату в оренду / прокат транспортний засіб. Тривалість поїздки може складати, як 1 годину, так і 2 доби наприклад. Отже, така модель прокату автомобілів є достатньо цікавою альтернативою користування громадським транспортом чи таксі.

При цьому на теперішній час чинне законодавство України не дає визначення терміну «каршерінг» і детально не регулює вказану діяльність. Користування транспортними засобами за вказаною схемою підпадає у законодавстві під поняття оренди чи прокату транспортного засобу.

У зв’язку з цим, перед власниками даного бізнесу постає питання, яким чином врегулювати взаємовідносини з клієнтами (користувачами автомобілів), - які саме договори необхідно укласти. На практиці деякі каршерінгові компанії укладають з користувачами автомобілів договори оренди (без нотаріального посвідчення), інші компанії підписують договори прокату (також без нотаріального посвідчення, - оскільки це менш затратно і простіше за процедурою підписання договору).

Таким чином, у даному разі варто звернути увагу на правове регулювання договорів оренди та договорів прокату транспортних засобів.

Щодо договорів оренди транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Тобто, з наведеного випливає, що договір найму / оренди транспортного засобу, який укладається за участю фізичної особи (або з боку орендодавця, або з боку орендаря), підлягає нотаріальному посвідченню в обов’язковому порядку.

Щодо договорів прокату транспортних засобів.

Відповідно до ст. 787 Цивільного кодексу України за договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 788 Цивільного кодексу України предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб. Предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором.

Необхідно звернути увагу, що вказанні статті / положення Цивільного кодексу України, які регламентують надання послуг прокату, входять до глави 58 Цивільного кодексу України «Найм (оренда)». З цього випливає, що прокат є одним з видів договору найму (оренди). У зв’язку з цим, на відносини прокату транспортних засобів можуть поширюватись інші норми / статті глави Цивільного кодексу України про обов’язкове нотаріальне посвідчення будь-яких договорів, за якими транспортні засоби передаються у користування / найм / прокат фізичним особам.

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що договори прокату транспортних засобів, які укладаються з фізичними особами, - також нотаріально посвідчуються в обов’язковому порядку.

Щодо наявної судової практики.

У більшості випадків суди підтримують позицію про те, що прокат транспортних засобів є можливим лише на умовах договорів найму (оренди), з обов’язковим нотаріальним посвідченням таких договорів, якщо вони укладені з фізичними особами (постанова ВГСУ від 11.06.09 р. № 25/385, постанова ВГСУ від 21.07.09 р. № 29/556).

Крім того, у власній юридичній практиці інколи зустрічаються досить цікаві судові справи, - за позовами наймачів автомобілів до їхніх власників про стягнення з них грошових коштів за договорами, які нотаріально не посвідчувались.

У таких справах в окремих судових рішеннях визначались / встановлювались такі обставини:

«Встановлено, що укладений між сторонами лізинговий договір містить положення, характері для договору найму транспортного засобу, укладеного із фізичною особою, тобто, на вказаний договір розповсюджує свою дію вимоги ЦК України, зокрема, в частині обов`язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи. Спірний договір укладено в простій письмовій формі і вимоги закону щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу не були дотримані.

Суд дійшов висновку, що цей правочин вчинено з порушенням вимог статті 220, ч.2 ст. 799 ЦК України, а тому договір є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

У пункті 7 цієї постанови Верховного Суду України роз`яснено, що у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. 

Крім того, статтею 216 ЦК України передбачені правові наслідки недійсності договору.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно вимог частини п`ятої статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався».

Таким чином, беручи до уваги розглянуті юридичні питання каршерінгового бізнесу, - перед започаткуванням власної справи у даному напрямі рекомендується:

1. ретельно проаналізувати чинне законодавство, яке регулює питання оренди і прокату автомобілів,

2. звернути увагу на наявну судову практику про визнання недійсними окремих договорів користування транспортними засобами,

3. і лише після цього обирати оптимальний і найбільш безпечний юридичний варіант здійснення господарської діяльності.