Україні потрібна контрполітика. Що це?

Крім жахливої несправедливості та трагедії, це стало для України, як би парадоксально це не звучало, можливістю набути нової форми, відкинути всі негативні елементи, що заважають Україні рухатись далі. Якісь з них є калькою російського зашкарублого стилю управління та його цінностей, і якщо все більше голосів зараз сподівається на те, що війна щось змінить, то, на жаль, практика показує, що якщо зміни і присутні, то їх точно недостатньо.

У 2023 році політичний поділ на «лівих», «правих» та «центристів» уже є застарілим та не відображає реалій часу, і війна РФ проти України це добре продемонструвала. Грані між теоретичними межами цих течій остаточно розмилися, оскільки, як показує досвід, політична ідентифікація є плинним явищем та змінюється залежно від конкретної індивідуальної ситуації та її обставин. Все це відбувається в умовах збільшення ступеню поєднання внутрішньої та зовнішньої політики завдяки інформаційній глобалізації. Зрозуміло, що зручніше дотримуватися вже усталених величин, однак саме зараз у нас є шанс сформувати нову кращу реальність.

Якщо українська політика до 24 лютого минулого року існувала радше у рамках парадигми «Україна і світ», то зараз вона набула парадигми «світ проти України», що не є безпечною тенденцією. Так, Україна має низку проблем та потребує допомоги світової спільноти. Однак подібна позиція не лише є калькою російського світогляду, від якого ми мусимо відділитись, але також і представляє Україну не в найкращому світлі, оскільки подібний підхід ігнорує низку соціально-культурних, медійних, політичних, історичних та ментальних контекстів. Крім того, емоційна позиція щодо будь-якої критики у наш бік не допомагає справі. Вже зараз існує великий ризик того, що у страху перед ще більшою дестабілізацією, в Україні перестануть використовувати критику як таку та засуджуватимуть її будь-який вияв, ковтаючи існуючі проблеми. Подібна доля вже спіткала щонайменше кілька народів, що пережили війну в ХХ-ХХІ століттях і такі процеси загрожують повній зупинці або імітації процесу необхідних реформ.

Теперішня версія українського політикуму перебуває в активному пошуку моделі, що могла б бути релевантною для 2023 року та його реалій, а також відповідає потребам українського суспільства. Однією з найкращих опцій у цій ситуації може стати концепція контрполітики. Однак що це?

Контрполітика бере своє натхнення з контркультури. В своєму широкому значенні, контркультура - це напрям, де відбувається протистояння традиційній культурі, а також її усталеним цінностям. Натомість контрполітика - це політична течія, що протистоїть теоретичним обмеженням політичної діяльності, має за свою головну мету трансформацію політики та її цінностей. Причому річ йде не про державний переворот, а про правомірну трансформацію політичних рішень та стратегій, що має свій фокус саме на ціннісному вимірі. Чому ця концепція так добре пасує Україні?

Справа в тому, що між політичною теорією і практикою є величезна різниця, і українська політика є цьому безпосереднім доказом. Очевидною є прірва між декларованими та реальними цінностями української політики. На жаль, навіть в умовах кризи національного масштабу контури цих цінностей є доволі наочними. Сучасна українська політика, незалежно від політичної сили крутиться навколо лицемірʼя, самопіару, окозамилювання, корупції, самозбереження та відчуття номенклатурної близькості. Крім того, в Україні не існує політичної культури, метою якої є формування орбіти потрібних цінностей. У підсумку, українська політика являє собою суміш радянських та зросійщених штампів, які просто маскуються політичними та іншими важливими для галузі акторами в залежності від конʼюктури.

Українська контрполітика має надати кардинально протилежні цінності, а саме прозорість, суспільний вклад та інтерес, загальні інновація, трансформація, стратегійність та концептуалізація, а також побудова культури відносин всередині індустрії згідно з професійною моделлю.

Українське суспільство має бути центровим елементом політичних рішень, оскільки воно є працедавцем політичних акторів. Політична індустрія в Україні має змінитись на галузь і змінити свої головні цілі з комерційних на суспільно-важливі та довготривалі у рамках синергії з іншими релевантними секторами співдії. Професіоналізм та взаємоповага повинні стати фундаментом для побудови української політичної культури. 

Саме в таких векторах контрполітика проявляє себе найбільше у вимірі «контр» - вона не має на меті силові процеси, а саме протиставний ціннісний підхід. На її чолі стає іновація та трансформація, причому суспільно-значимого та випереджального характеру. Подібні риси є надзвичайно важливими саме для України, оскільки у нас немає часу на реформи та дії короткострокового характеру. Впевненість у важливості змін та збалансований підхід до їх впровадження, що враховує реалії часу - ось що допоможе Україні досягти її цілей. Крім того, застарілість та нерелевантність є одними з головних ознак радянського стилю управління.

Зміни - це хвилююче та страшно, однак завжди потрібно. Тільки справжні зміни та реалістичне розуміння часу та обставин можуть принести нам успіх. Контрполітика - це течія, незалежна від релігійних та суспільних цінностей, а також політичної теорії. Це рух, що дає можливість дивитись за межами і виступає проти зациклення на подібних межах. Зрештою, війна проти України вже неодноразово зламала низку теоретичних концепцій та передбачень. З огляду на це, Україні потрібна політика, що також виходить за їх межі.