«Уніфікація» правил цивільного та господарського судочинства. Навіщо?

Проект Господарсько-процесуального кодексу як черговий прояв крайньої нетерпимості окремих представників науки цивілістики та виконавців їх настанов до науки господарського права. Що ж насправді стоїть за намаганнями «уніфікувати» процесуальне законодавств

Радою з питаньсудової реформи при Президентові України було представлено зразу три проектипроцесуальних кодексів: КАС, ЦПК та ГПК. При цьому зазначається, що «змінами встановлюється чітке розмежування юрисдикції судіврізних спеціалізацій (адміністративних, господарських і загальних),запровадження ефективних механізмів запобігання зловживанню процесуальнимиправами, дотримання стадійності судового процесу й розумних строків судовогорозгляду, розширення та посилення ролі альтернативних способів вирішенняспорів, вирішення питання групових (або «класових») позовів та інші питання,які дозволять зменшити навантаження на судову систему. Та чи так це насправді?Дійсно таким шляхом відбудеться чітке розмежування юрисдикцій?

Зразу ж найбільший інтерес (з огляду на заявленерозробниками проекту) викликає Глава 2 проекту «Юрисдикція» (значно розширенийаналог статті 12 діючої редакції ГПК). Cтаття 21 «Справи, щовідносяться до юрисдикції господарських судів» проекту значним чином деталізуєвже сталий перелік справ, що розглядаються господарськими судами, відповідно дозгаданого аналогу статті у чинній редакції ГПК. Але «диявол у деталях». Дляприкладу, господарські суди (за проектом) розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванніі виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороноюяких є фізична особа, що не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів,укладених для забезпечення зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та(або) фізичні особи – підприємці. Тут три моменти.

Перше.Що це за правочини у господарській діяльності? Правочин – поняття цивілістики,і, гадається, не слід засмічувати подібною термінологією процесуальні кодекси(і інші нормативно-правові акти) в інших самостійних галузях як матеріального,так і процесуального права. Традиційним (усталеним) для господарськогозаконодавства (та господарсько-процесуального законодавства теж) є термін «господарськийдоговір», і ніякі замінники в даному випадку не принесуть нічого іншого, крімдодаткової плутанини. Розумію, «декодифікаторами» господарського законодавства (ініціаторамита ідейними наставниками скасування Господарського кодексу) в листопаді 2015 –березні 2016 року було взято на озброєння метод «подолання дуалізму урегулюванні» та «витіснення господарсько-правової термінології» із діючогозаконодавства. Тож, в даному випадку можемо спостерігати саме ці прийоми під,на перший погляд, «уніфікацією» процесуального законодавства.

Друге.«Правочини у господарській діяльності». Визначення господарської діяльностіміститься в пункті 1 статті 3 Господарського кодексу України і розуміється діяльністьсуб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована навиготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послугвартісного характеру, що мають цінову визначеність. Тобто діяльністьлише суб’єктів господарювання! Однак, учасниками відносин у сферігосподарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади таоргани місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а такожгромадяни, громадські та інші організації, які виступають засновникамисуб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарськіповноваження на основі відносин власності (стаття 2 ГК). Тобто маємо спробуобмежити юрисдикцію господарських судів лише розглядом справ з приводуздійснення господарської діяльності за участю лише суб’єктів господарювання, ане спорів у сфері господарювання за участю також органів державної влади тамісцевого самоврядування. Такі спори, гадаю, намагатимуться передати до віданняадміністративних судів і тим самим виконати давнішню мрію «стиковки» предметівадміністративного та цивільного права без «невідомої пограничної зони» увигляді господарського законодавства, що ґрунтується на забезпеченні публічнихта приватних інтересів у її поєднанні, у регулюванні спільними методамивертикального (організаційного) та горизонтального (договірного) аспектів всфері господарювання. За текстом представленого проекту ГПК підміна (чи «уніфікація»)термінології зустрічається скрізь. А чому саме уніфікація відбулася іззастосуванням цивілістичної термінології, а не, скажімо, термінології наукитрудового права? Чи кримінального? (Маючи на увазі те, що представники данихнаук нерідко виказують свої «побажання» щодо моделей правового забезпечення тихчи інших господарських відносин).

Третє. «…Крім правочинів, стороною яких є фізична особа, щоне є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпеченнязобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці».Ну звісно, тут вже неприкритий натяк на те, що питання забезпечення зобов’язаньрегулюються Цивільним кодексом, то і юрисдикцію господарських судів щодовідповідних договорів та їх умов можна скоригувати відповідними чином. Ну ачому б і ні? Чому б не потішити власні «околонаукові» амбіції?

Чи варто далі статті 21 цьогопроекту родити ґрунтовний аналіз? Гадаю, не варто, адже справжня «мета» проектувже є доволі зрозумілою.

В проекті бачимо і відстоювання ідеї «адвокатської монополії» (професійнаправнича допомога – стаття 17 проекту) та звуження (на знищення попри всінамагання автори проекту ще не пішли, але це поки що) інституту корпоративногоюриста (юрисконсульта). Чим адвокат кращий за юридичну службу багатьохпідприємств, окрім бажання адвокатських об’єднань підзаробити на наданністатусу адвоката і корпоративним юристам (бо законодавство вимагає) та значнимчином розширити ринок юридичних послуг для відповідних юридичних фірм? Питанняриторичне. Згадаємо, але саме юрисконсульти державних підприємств у 50-60-хроках минулого століття стояли у витоків реабілітації та реставрації наукигосподарського права. Новий метод «декодифікаторів» господарського законодавства– рубати саме ідеологічні підвалини науки.

Якщо для авторів судової реформи в такому форматі стоїть знак рівняння успособах захисту прав та законних інтересів громадян і суб’єктівгосподарювання, то мені шкода за їх професійно кваліфікацію, якщо в ній (вкваліфікації) справа. І знов набуває актуальності порівняння вже не пам’ятаюякої за порядком спроби нав’язати вигідне правове забезпечення судової реформисуспільству, з гібридом коня та «трєпєтної» лані, як колись охарактеризувалипроект Цивільного кодексу України, який на сьогодні набув статусу Закону разоміз деформованим предметом регулювання, термінологічним домінуванням над іншими незалежними (але активно взаємодіючими)галузями законодавства: передусім господарським, земельним, екологічним тощо.

Роз’єднання цивільного та комерційного (арбітражного, господарського тощо)правосуддя було обґрунтованим ще в XIX столітті самепрактикою розвитку капіталістичних відносин у суспільстві. І лише практика радянськогосудочинства соціалістичної моделі «не бачила» ніякої різниці між захистом правгромадян та суб’єктів господарювання, хоча і під впливом об’єктивних обставин уСРСР з’явилася система господарського судочинства у формі арбітражу. Продовживсяпроцес «спеціалізації» господарського судочинства і в наступні історичніперіоди, звідси ідеї такої «уніфікації» не відповідають ні світовим тенденціям,ні практиці господарювання та захисту прав і законних інтересів господарюючихсуб’єктів, органів місцевого самоврядування, територіальних громад та держави вУкраїні. Гадаю, що подібна «уніфікація» - запізніле відлуння «вивченнядоцільності скасування Господарського кодексу» збоку МінЮсту з огляду наособовий склад Ради з питань судової реформи при Президентові України. Така«ініціатива» мала у собі ідею куди глибшу, ніж скасування ГК України –дискредитацію науки господарського права (а тепер ще й процесу) в цілому,«демонстрація» її неспроможності та завзяте «викорчовування» відповідноїдоктрини («господарсько-правовий підхід»), ідей, напрацювань із правовоїсистеми України з одночасною заміною на доктрину цивілістики як реванш запрограші (або тяжкі для сприйняття цивілістами поступки) у нав’язуванні їхмоделі правового забезпечення господарських відносин в Україні.

Тож N-й проект Господарсько-процесуального кодексу (згадаємо більш ранніредакції різних експертних кіл та суб’єктів законодавчої ініціативи: відКодексу господарського судочинства до численних «версій» ГПК) авторства Ради зпитань судової реформи при Президентові України не може сприйматися якадекватне сьогоденню правове забезпечення реформи господарського судочинства, ає кон’юнктурним продуктом з метою нав’язування суспільству ідей та принципів,що переслідують вузьковідомчі та особисті прагнення окремих наукових кіл. Такожне можна вважати, що саме такий проект ГПК буде сприяти «роботі новогоВерховного Суду», як зазначають автори. Він буде сприяти лише одному:дискредитації незалежності господарського судочинства з відкриттям «широкихможливостей» як для штучного створення усіченого варіанту «комерційногосудочинства» (як декому мариться вже не один рік) із одночасним збільшеннямклієнтів для всіляких арбітражів та інших інститутів «медіації» (із викривленимвітчизняним сприйняттям цієї ідеї з метою отримання прибутку від суб’єктівгосподарювання, що забажають такого «правосуддя»), аж до «імплементації»господарського судочинства в цивільне за безболісним сценарієм, адже все назаконодавчому рівні буде «уніфіковано» заздалегідь.

Чим більше з’являється подібних проектів, тим більше особисто я схиляюся додумки, що Господарсько-процесуальний кодекс України взагалі поки що не потребуєнової редакції (звісно, певні зміни до чинної редакції все ж необхідно обговорюватита вносити), тим більше з огляду на подібні заангажовані цивілістикою спроби «уніфікації»процесуального законодавства.