Коли "швидка" може відмовити на виклик, якщо є підозра на COVID-19?

Існує перелік симптомів, які можуть свідчити про необхідність екстреної допомоги. Це, наприклад, раптовий розлад дихання, непритомність, біль у ділянці серця, значна зовнішня кровотеча. У таких випадках необхідно викликати швидку допомогу за єдиним номером 103.

Тобто 103 викликати слід, коли є загроза життю і лік йде на хвилини, коли людина потребує негайної госпіталізації.

Але, згідно з Наказом МОЗ від 1 червня 2009 року № 370 "Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги", диспетчер має право відмовити в прийомі виклику, якщо стан пацієнта за всіма ознаками не потребує втручання "швидкої". При цьому він зобов'язаний оформити письмову відмову і дати рекомендації щодо звернення у відповідний медзаклад, вказавши його адресу та телефон.

 В яких випадках потрібно викликати бригаду екстреної допомоги:

- у випадках втрати свідомості, судом;

- раптового розладу дихання чи раптового болю в грудній клітці;

- гострого болю в черевній порожнині та поперековому відділі;

- головного болю, що супроводжується запамороченням або нудотою;

- порушення мовлення, слабкості у кінцівках, що виникли раптово;

- гіпо- та гіперглікемічної коми;

- гіпертермічного синдрому;

- зовнішньої кровотечі, блювання кров'ю;

- ознак гострого отруєння;

- порушення перебігу вагітності (передчасні пологи, кровотеча, інше);

- анафілактичної реакції;

- укусів змій, тварин;

- усіх видів травм (поранення, переломи, опіки, важкі забої, травми голови тощо);

- пов'язаних з невідкладною стоматологією;

- нещасних випадках, у тому числі обумовлених дією диму, вогню та полум’я, електричного струму, блискавки;

- пов'язаних із транспортними засобами;

- теплового удару, переохолодження;

- асфіксії всіх видів;

- наслідків злочинного нападу;

- надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

- гострих психічних розладів (з поведінкою, небезпечною для життя хворого та/або оточуючих).

До кого бригада "швидкої" не приїде":

- до хворих для виконання планових призначень дільничного лікаря (ін’єкцій, крапельниць, перев'язок, інших призначень);

- до хворих, які перебувають під наглядом дільничного лікаря з приводу хронічних захворювань і стан яких не вимагає надання екстреної медичної допомоги;

- для видалення кліщів;

- для видачі листків непрацездатності, рецептів і будь-яких довідок;

- для транспортування трупів.

Наказом МОЗ України № 722 від 28.03.2020 затверджено Стандарт екстреної медичної допомоги "Коронавірусна хвороба". "Швидка" поїде за викликом, коли диспетчер проведе опитування та вирішить, чи є потреба у виїзді. 

Під час диспетчеризації проводиться обов'язкове опитування: визначаються ознаки невідкладного стану людини; виявляються симптоми, які вказують на наявність COVID-19; збирається інформація щодо можливих подорожей та контакту з хворим на COVID-19; збирається інформація щодо визначення групи ризику. Отримана диспетчером інформація повинна надаватись бригаді повністю. Надаються рекомендації й особі, яка телефонує, задля зменшення ризику інфікування персоналу бригади ЕМД. 

"Швидка" не поїде, якщо диспетчеру не буде надана інформація у повному обсязі.  

Рішення щодо госпіталізації, приймається вже на основі проведеного обстеження. 

Прийняття рішення щодо госпіталізації:

наявність у пацієнта симптомів/ознак вірусного захворювання (кашель, нежить, біль у горлі, загальна слабкість);

життєві показники: ЧД, сатурація крові, ЧСС, АТ, шкала ком ГЛАЗГО;

визначити чи є: біль в грудній клітці; задишка в спокої; ціаноз; порушення свідомості; ознаки дихальної недостатності; інші ознаки, що свідчать про критичний стан пацієнта;

якщо у пацієнта немає змін при проведенні обстеження - пункт 1 (немає кашлю, нежитю, болі у горлі, загальної слабкості), слід застосовувати стандартні методи надання ЕМД, залежно від наявного невідкладного стану чи скарги.

Якщо у пацієнта присутні ознаки вірусного захворювання, життєві показники в межах норми та, відповідно, відсутні загрозливі ознаки, що визначені в підпункті 3 цього пункту, слід рекомендувати залишатися вдома, при цьому необхідно повідомити про це сімейного лікаря. У випадку, якщо, поряд з наявними ознаками вірусного захворювання, є хоча б одна ознака, що вказана в підпункті 3 цього пункту, пацієнта слід госпіталізувати у визначений заклад охорони здоров’я, дотримуючись всіх необхідних заходів, спрямованих на попередження зараження.

Крім того, первинна допомога та вибір сімейного лікаря не залежать від прописки людини. 

Лікарям заборонено відмовляти в прийманні декларації та в первинній допомозі на підставі реєстрації місця проживання. В Україні також немає жодного законодавчого чи нормативно-правового акта, який би обмежував вторинний тип допомоги за місцем реєстрації. Таку спеціалізовану допомогу громадяни можуть отримати за скеруванням або без нього, якщо вони звертаються до акушера-гінеколога, стоматолога чи педіатра. Або ж, якщо в пацієнта хронічне захворювання, він перебуває на диспансерному обліку закладу чи звертається за екстреною допомогою. 

Проте, на практиці в лікарнях другої ланки від пацієнтів вимагають зареєстрованого місця проживання на території обслуговування закладу або підтвердити місце проживання. Тож часто громадяни сплачують "благодійні внески" чи проводять інші неофіційні платежі. Така ситуація зумовлена механізмом субвенцій.