Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.12.2019 19:20

Вирішення проблеми трудової дискримінації жінок в Україні

Український громадський діяч

Вирішення проблеми трудової дискримінації жінок в Україні має стати пріоритетом для держави.

В березні 2020 року відбудеться 64 сесія Комісії ООН по становищу жінок. Цей захід присвячений двадцять п’ятій річниці Четвертої Всесвітньої конференції зі становища жінок і прийняття Пекінської декларації та Платформи дій, які мали місце 4-15 вересня 1995 року. В роботі конференції тоді взяли участь офіційні делегацій зі 189 країн світу і 17 тисяч учасників. Я маю за честь знову представити Україну на 64-й Сесії Комісії ООН зі становища жінок та звітувати про успіхи та виклики, з якими зустрілася наша країна на шляху імплементації Пекінської платформи дій.

Ця стаття покликана відповісти на кілька питань. Що вже зроблено в Україні для захисту прав жінок? Над чим ще треба працювати? Чому сьогодні жінки в нашій країні мають менші можливості для кар’єрного зростання? В чому полягає розрив економічних можливостей між чоловіками та жінками? Та на скільки взагалі справедливою є гендерна політика в Україні?

Для початку, два слова про те, чому березнева конференція ООН така важлива для жінок та що представляє з себе Пекінська декларація. Отже, це фактично перший документ, який закріпив курс на розширення можливостей жінок. У ньому йдеться про усунення всіх перешкод на шляху нашого активного залучення в усі сфери суспільного та приватного життя. Цей документ закликає країни до забезпечення всебічної та рівної участі жінок і чоловіків в прийнятті рішень з економічних, соціальних, культурних та політичних питань. Трохи лякає, що він був прийнятий лише 25 років тому, але добре, що хоч так.

Тобто, Пекінська Платформа дій зробила ключовим для цивілізованого світу питання усунення всіх форм дискримінації по відношенню до всіх жінок і дівчат у всьому світі. Мова йде і про боротьбу з усіма формами насильства по відношенню до жінок, і про рівні можливості для отримання керівних позицій на всіх рівнях.

Головним завданням підготовки до двадцять п’ятої річниці прийняття Пекінської декларації та Платформи дій стала оцінка прогресу, досягнутого в їх реалізації на національному рівні. Простими словами – це сто сторінок звіту України перед ООН, з якими я, як делегат вже встигла ознайомитись. Далі саме про це. 

Перемоги України у боротьбі за гендерну рівність  

Я дійсно пишаюся першими успіхами нашої країни на цьому полі. Ратифікація Угоди про асоціацію України та ЄС стала серйозним поштовхом для розширення анти дискримінаційного законодавства. Це і прийняття законів «Про запобігання та протидію домашньому насильству», «Про забезпечення рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України», і врахування гендерної складової у важливих стратегічних документах, які стосуються сфер державного управління, управління фінансами, розвитку малого та середнього бізнесу, реформування системи правосуддя, професійної орієнтації, інтеграції внутрішньо переміщених осіб та ін.

У 2018 році гендерні питанні були вперше внесені до плану дій Уряду. Цей курс був закріплений в державній програмі з питань рівних прав жінок і чоловіків. У 2019 році стартував гендерний аудит ключових міністерств. Нарешті з’явилася державна фінансова підтримка громадських організацій – Український жіночий фонд став надавати гранти організаціям громадянського суспільства, які займаються захистом прав людини, гендерною рівністю та жінками. 

Важлива для мене цифра: з початку 2018 року, коли набув чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» кількість звернень до правоохоронних органів збільшилася на 23000 (з 92100 у 2017 році до 1150500 у 2018 році). І це є доказом позитивної тенденції у розумінні жінок, що їхні права були порушені і терпіти насильство в сім’ї неприпустимо. Також це свідчить підвищення довіри жінок до органів державної влади. І якщо це не перемога, то що тоді?

Окрім того, був запущений проект «Назад до роботи: реінтеграція матері та батька до професійного життя після відпустки по догляду за дитиною» та програма «Муніципальна няня», спрямована на фінансову допомогу українським сім'ям, в яких народилися діти. Держава нарешті почала піклуватися про працюючих жінок-матерів.

Це все безумовно позитивні зрушення. Я впевнена, що Україні є чим пишатися у питанні імплементації Європейського гендерного законодавства і на міжнародній арені ми не будемо червоніти та ховати погляд. Проте, є ряд сфер, в яких позитивних зрушень майже не відбулося і деякі з наступних показників мене просто обурили. 

Проблема трудової дискримінації жінок  

У 2018 році Національним демократичним інститутом було проведене національне опитування щодо гендерної рівності. І ось що воно показало.

Основним викликом для України є ​​ розрив економічних можливостей між жінками та чоловіками. У нас дуже високий рівень гендерної сегрегації на ринку праці. Поширена абсолютно неприпустима дискримінаційна позиція ставлення до жінок-працівниць, як з точки зору їх найму, так і кар'єрного зростання. Це спричиняє 25% розрив у оплаті праці та нерівний доступ до економічних ресурсів. Жінки за ту ж саму роботу отримують менше ніж чоловіки! Це все поглиблює прірву між соціальним статусом жінки та чоловіка.

На ринку праці дуже поширеною є вікова дискримінація жінок. Особливо чутливими до її прояву є жінки старше 45 років, жінки, які не досягли 35 років, а також вагітні жінки та жінки «з малою кількістю» дітей. Роботодавці часто просто відмовляються приймати на роботу молодих жінок, оскільки вони можуть піти у відпустку по вагітності, а жінок старших 45 років не охоче працевлаштовують через близький вихід на пенсію. І я не розумію, як можна закривати очі на таку дику несправедливість. Якщо для когось це пусті слова – аргументую мовою цифр.

На Українському ринку праці зафіксовано чітко визначену вікову асиметрію зайнятості: у віці до 35 років серед працівників більше чоловіків, тоді як після 40 років ситуація зворотна. Чоловіки переважають серед зайнятих у віці, в якому жінки народжують і турбуються про дітей.

Окрім того, в нашій країні все ще недостатній рівень розвитку соціальної інфраструктури та підтримки працівників, які мають сім'ї.

Згідно з опитуванням «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до статевих стереотипів та насильство над жінками в Україні» (2018), жінки вдвічі частіше працюють вдома, ніж чоловіки. Чоловіки витрачають 12 годин на тиждень на домашню роботу, а жінки - 27 годин. Сільська жінка присвячує домашній роботі щонайменше 30 годин на тиждень. Тобто на неоплачувану домашню роботу у української жінки в тиждень йде більше трьох повноцінних 8-годинних робочих днів. А це той час, який вона могла б присвятити собі, своєму особистісному та професійному розвитку. Необхідно розуміти, що це все ще є важливим фактором, що обмежує економічні можливості жінки

Вихід - більш сприятливі форми поєднання професійних та сімейних обов'язків (наприклад, гнучкий робочий час та дистанційна робота, які так популярні в країнах ЄС та США). Але ці практики не використовуються широко та недостатньо підтримуються національним законодавством. 

Відчутна проблема – тіньова зайнятість. Близько 40% жінок працюють неофіційно, що знижує рівень їх соціального захисту та можливість використовувати державні гарантії добробуту.

Окремою проблемою в Україні виступає працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. 60% з них жінки. Часто саме вони з дітьми переїжджають і саме на них падають всі домашні обов’язки. Пошук житла, труднощі з влаштуванням дітей у нові садочки та школи і, звісно, труднощі з пошуком роботи. Величезна кількість жінок-переселенок заявляє про те, що їх єдиним доходом (і доходом їх родини) є державна фінансова допомога. Серед безробітних внутрішньо переміщених осіб – 66% жінки.

Окрім того, постійно зростає частка жінок в трудовій міграції. Жіноча міграція в країни південної Європи превалює над чоловічою. Наприклад в Грецію їде працювати з України 75,5% жінок, в Італію до 90%. Але проблема в тому, що більшість українців мають в країнах працевлаштування нерегульований статус, що робить їх дуже вразливими. І особливо незахищеними в цій ситуації є жінки, що працюють нянями, доглядальницями, хатніми робітницями, прибиральницями та у готельно-ресторанному бізнесі. Для них ризик стати жертвами експлуатації, торгівлею людьми та сексуального насилля є особливо високим. Необхідні державні зусилля по захисту прав українських громадян за кордоном. Особливо, враховуючи те, що грошові переводи від трудових мігрантів в Україну перевищують розмір міжнародних інвестицій. Але варто розробити і державну програму врегулювання таких значних демографічних втрат. Наші жінки повинні мати можливість працювати вдома, поряд зі своїми сім’ями, а не шукати кращого життя за кордом.

Та і це ще не все. Шок, але в Україні жінкам досі заборонені понад 450 видів трудової діяльності. Це грубо порушує право жінок на роботу, на рівність з чоловіками в трудовій сфері, на недискримінацію. Факт зафіксовано в альтернативному звіті «Жінки України: між новими викликами і давньою дискримінацією». Тобто, жінкам України заборонено працювати в цілому ряді важливих галузей. Серед  них багато таких, в яких зацікавлені жінки. Це добре оплачувані і цікаві професії: ​​моторист на кораблі, водій автобуса далекого прямування. Особисто для мене подібні заборони – це дискримінаційна спадщина радянського минулого. Це заважає професійній реалізації мільйонів жінок!

Існує свіже міжнародне дослідження Світового банку (2019), яке відстежило правові зміни останнього десятиліття в області гендерного законодавства. Дослідники оцінили трудову гендерну дискримінацію в 187 країнах, встановивши, що ще десять років тому жодна країна не надавала жінкам і чоловікам рівних законних прав. Тільки задумайтеся про це, лише 10 років тому для рівності чоловіків і жінок не було законних підстав.

 Отже, дослідження оцінило вісім показників, які впливають на економічні рішення, які жінки роблять протягом трудового життя - від свободи пересування до отримання пенсії - відстежуючи правові блоки як для працевлаштування, так і для підприємництва. Результат – сьогодні Бельгія, Данія, Франція, Латвія, Люксембург і Швеція - єдині країни в світі, які закріпили гендерну рівність в законах, що впливають на роботу. Україна опинилася на 68 місці між Білорусією та Замібією. Як вам таке сусідство? 

Як вирішити проблему трудової дискримінації жінок  

Я наполягаю на тому, що Україні необхідна нова модель державної політики зайнятості, яка буде передбачати:

- Рівні можливості жінок та чоловіків до працевлаштування та кар’єрного зростання

- Справедливу оплату праці

- Мінімізацію тіньового ринку праці, офіційне працевлаштування та заробітна плата

- Рівний доступ чоловіків та жінок до процесів прийняття рішень

- Розробку механізмів, які забезпечуватимуть мобільність, гнучкість та захищеність жінок і чоловіки на ринку праці

- Створення умов для зацікавленості роботодавців у збереженні та створенні робочих місць

- Впровадження системи професійного навчання протягом усього життя

- Створення умов для повернення та реінтеграції робітників-мігрантів в Український ринок праці

Жінки-підприємниці

Я вважаю, що одним з кроків на шляху до збільшення рівня добробуту жінок з боку держави має стати підтримка їх підприємницької ініціативи. Наші жінки унікальні! І хоча українська жінка прославлена в світі своєю красою, вона ще й трудівниця, берегиня. В нашій країні жінки ніколи не цуралися праці – вони завжди встигали і поратися на полі, і готувати їсти, і тримати хату в чистоті, ще й ткали, вишивали, білили будинки. Я не розумію, чому сьогодні вони вимушено опинилися в такій несправедливій ситуації. Їх мають підтримати, вони варті того, щоб їх підтримали.

За даними Державної служби зайнятості у 2018 році майже 1000 жінок розпочали власний бізнес, отримавши одноразову фінансову допомогу по безробіттю. Жінки-підприємниці склали майже 50% тих, хто розпочав власну справу після отримання одноразової допомоги. Це чудово ілюструє той факт, що славнозвісна підприємницька жилка та хист до управління притаманний, як чоловікам, так і жінкам. Мене тішить цей показник, але це лише крапля у морі.

Міністерство соціальної політики має взяти на себе зобов’язання забезпечити доступ жінок до кредитів та сприяти жіночому підприємництву. 

Жінки в ЗМІ

Окрім побудови нової моделі державної політики зайнятості необхідно змінювати застарілий та образливий стереотип про те, що жінки менш компетентні, ніж чоловіки. Ні для кого не секрет, що ЗМІ має великий вплив на суспільну думку та часто формує ставлення більшості до певних питань. І що ми бачимо сьогодні? Об’єктивація жінки, заниження її інтелектуальних здібностей, їдкі глузування з її навичок та можливостей, знецінення її успіхів та приписування їх чоловікам. Тому неостанню роль серед факторів нерівності між чоловіками і жінками займає дещо стереотипна позиція українських ЗМІ.

За даними моніторингу від Інституту масової інформації станом на березень 2018 року, жінки були представлені як тема історій в ЗМІ втричі менше, ніж чоловіки (лише у 27% випадків). Жінки майже не запрошуються як гості до студій соціо-політичних ток-шоу на загальнонаціональних каналах.

За даними моніторингового дослідження «Індекс гендерної чутливості українських медіа», що було проведене у 22 регіонах України, у 2017 році гендерний розрив між експертами-жінками та чоловіками-експертами у журналістських матеріалах регіональних видань становив 38%, іншими словами, ЗМІ запрошують експертів-чоловіків прокоментувати щось в два рази частіше, ніж жінок (30% експертів-жінок та 70% експертів-чоловіків). У загальнонаціональних ЗМІ жінок-експертів за 2018 рік ще менше – 19%. Існує явний перекіс, а необхідно рухатися у бік балансу.

Я розумію, що в Україні існує безліч сфер, які й досі регламентуються законодавством, що вже давно застаріло. Але вирішення проблеми трудової дискримінації жінок має стати пріоритетом для держави в найближчій час. Ми рухаємося в Європу, а міжнародне співтовариство солідарно в тому, що принцип рівності можливостей в галузі праці та зайнятості є одним з пріоритетних принципів демократичної держави. Це сприятиме економічному розвитку України та посилить наш авторитет на міжнародній арені.

Я за те, щоб кожен громадянин почував себе захищеним і довіряв державі, а держава, в свою чергу опікувалася дотриманням прав своїх громадян.

Україна визначає забезпечення гендерної рівності серед пріоритетних цілей сталого розвитку до 2030 року. І мене дуже тішить те, що «Національне опитування з питань рівності між чоловіками та жінками в Україні» фіксує великий соціальний запит на рівність. 77% респондентів (81% жінок і 73% чоловіків) зазначили, що питання гендерної рівності  є важливим.

На цьому полі ще дуже багато роботи, але я переконана, що ми зможемо вийти на рівень розвинених країн та виправдати надії, покладені на нас ООН. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net