Чому імплементація Директиви (ЄС) 2024/1788 є стратегічною необхідністю

Воднева трансформація України може стати основою економічного зростання, створення нових робочих місць і зміцнення енергетичної безпеки

Україна опинилася на енергетичному роздоріжжі. З одного боку, країна активно інтегрується в європейський енергетичний ринок, зобов’язуючись дотримуватися спільних правил та стандартів. З іншого боку, триваюча війна та економічна нестабільність ставлять під загрозу виконання навіть поточних зобов’язань. У цьому контексті Директива (ЄС) 2024/1788 є важливим інструментом для формування довгострокової енергетичної стратегії. Її імплементація не тільки зблизить Україну з ЄС, а й допоможе вирішити низку внутрішніх проблем у сфері енергетики та екології.

Одним із головних аспектів директиви є створення регульованого ринку водню. Водень розглядається не просто як паливо майбутнього, а як ключовий компонент для зменшення залежності від викопного палива та боротьби зі змінами клімату. Документ встановлює принципи недискримінаційного доступу до інфраструктури, зокрема газопроводів, сховищ та пунктів постачання водню. Водночас передбачено створення механізмів сертифікації “зеленого” водню, що гарантує його виробництво з відновлюваних джерел. Це надзвичайно важливо для України, оскільки країна має великий потенціал для виробництва “зеленого” водню завдяки розвитку вітрової та сонячної енергетики, особливо у південних регіонах.

Інший важливий аспект директиви стосується інтеграції ринків природного й відновлюваного газів. Зокрема, директива пропонує гармонізувати тарифи на транспортування газів, таких як біометан та водень, з урахуванням екологічної складової. Це дозволить зробити ринок більш прозорим і справедливим для всіх учасників. Для України, яка прагне інтегруватися до європейської енергетичної спільноти, такі правила стануть важливим кроком для підвищення конкурентоспроможності.

Особливої уваги заслуговує питання інфраструктури. ЄС пропонує масштабну модернізацію існуючих газопроводів, щоб вони могли транспортувати водень. Крім того, передбачено стимулювання будівництва нових водневих об’єктів. Для України це є викликом і можливістю одночасно. Наприклад, частина української газотранспортної системи може бути переобладнана для транспортування водню до Європи. Це дозволить використовувати існуючі ресурси та уникнути великих витрат на будівництво нових магістралей. У Німеччині вже впроваджуються подібні проєкти: ініціатива Hydrogen Backbone передбачає створення водневих коридорів між країнами ЄС. Україна, інтегрувавшись у ці мережі, може стати одним із ключових постачальників “зеленого” водню в Європу.

Проте реалізація цих планів неможлива без гармонізації українського законодавства з європейським. Зокрема, необхідно ухвалити закон про ринок водню, який би визначав правила функціонування цього сектору, принципи ціноутворення та сертифікації. Також слід внести зміни до вже чинних законів, таких як Закон України “Про ринок природного газу”, для врахування вимог ЄС. Важливим кроком стане створення незалежного регулятора для водневого сектору, який зможе забезпечити прозорість і контроль за ринком.

Крім законодавчих змін, Україна має інвестувати у людський капітал. Директива наголошує на важливості підготовки фахівців із водневих технологій, адже цей ринок потребуватиме нових знань і навичок. Наприклад, у Нідерландах уже діють навчальні програми для інженерів, які працюють із воднем, а в Німеччині створено науково-дослідні центри, що вивчають властивості та застосування водню. Україна також повинна розвивати співпрацю з університетами та науковими інституціями для підготовки кваліфікованих кадрів.

Фінансовий аспект також відіграє ключову роль. Впровадження водневих технологій вимагає значних інвестицій, тому Україна повинна залучати міжнародні гранти й кредити. Європейський Союз уже пропонує різноманітні програми підтримки, зокрема фонд Horizon Europe, який фінансує інноваційні проєкти у сфері відновлюваної енергетики. Для приватного сектору можна створити податкові стимули, які б заохочували бізнес інвестувати у водневі технології.

Імплементація Директиви (ЄС) 2024/1788 є не лише юридичним зобов’язанням, а й стратегічною необхідністю для України. Це шанс модернізувати енергетичний сектор, інтегруватися у європейський енергетичний ринок і зробити вагомий внесок у глобальну боротьбу зі змінами клімату. Воднева трансформація України може стати основою економічного зростання, створення нових робочих місць і зміцнення енергетичної безпеки. Однак для цього потрібна чітка стратегія, синхронізовані дії уряду, бізнесу та міжнародних партнерів, а також готовність до впровадження нових технологій.