Крок назад у детінізації економіки України

Як виправляти ситуацію?

Події довкола останнього рішення КСУ чітко засвідчили брак системних і ефективних реформ на різних напрямках. Водночас вони показали неготовність суспільства, принаймні його частини, легалізувати свої приховані капітали. Одна з головних причин – недовіра громадян до державних інституцій. І на цей виклик влада мусить відповісти якнайшвидше.

Рішення Конституційного Суду негативно вплине на економіку

Історія зі скандальним рішенням Конституційного Суду має безпосередній стосунок до теми детінізації капіталів. Чому? Тому що НАЗК, на яке покладено завдання виявляти незадекларовані доходи посадовців, відтепер обмежене в своїх повноваженнях. А це означає, що країна зробила крок назад у боротьбі з корупцією. Іронія долі полягає у тому, шо саме поточний 2020-й рік колишній чільник уряду О. Гончарук проголосив роком детінізації української економіки.

Нагадаю, що 27 жовтня КСУ визнав неконституційними положення Закону України № 1700–VII «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року в частині контролю за достовірністю декларування посадовцями своїх статків (ст. 366–1 ККУ), а також відповідальності за їх приховування (ст. 368–5 ККУ). За логікою суддів, повноваження НАЗК суперечать Конституції України, адже вони дозволяють органу виконавчої влади (тобто, НАЗК) відслідковувати статки та виявляти конфлікт інтересів у представників суддівської гілки влади.

Ось, що ми отримали:

• скасовано кримінальну відповідальність за недостовірне декларування статків (КСУ визнало таку відповідальність надто суворою);

• із публічного доступу вилучаються е-декларації чиновників;

• НАЗК втратило контрольні повноваження щодо врегулювання конфлікту інтересів;

• НАЗК втратило право отримувати повідомлення про можливі порушення антикорупційного законодавства та направляти до суду протоколи, а до органів влади - висновки про корупційні правопорушення;

• НАЗК обмежено у доступі до державних реєстрів та перевірок декларацій.

Зазначу, що наведені правові норми є складовою масштабної антикорупційної програми, яку Україна зобов’язалася реалізувати в рамках співпраці з МВФ, ЄС та США. Одне з головних завдань програми – змусити чиновників, кандидатів на ту чи іншу посаду, керівників держпідприємств розкривати свої статки та джерела доходу. І це лише перший етап. Надалі подібне декларування має охопити все суспільство, всіх громадян, що цілком зрозуміло. Адже йдеться про виведення економіки з тіні, мінімізацію обороту тіньового капіталу, боротьбу з відмиванням коштів та залучення інвестицій в економіку України.

Які наслідки в цьому контексті матиме рішення КСУ, не важко здогадатися. І мова не лише про ризики скасування безвізу. Очільник Мінфіну Сергій Марченко, наприклад, вважає, що міжнародні партнери можуть заблокувати чинні програми макрофінансування для нашої держави на загальну суму 5 млрд долл. Про це йдеться у повідомленні від 4 листопада на сайті міністерства.

Легалізація капіталів – поки без успіхів

Зауважу, що тема легалізації капіталів - не нова для українського суспільства. І ми з колегами-експертами неодноразово її обговорювали. З року в рік урядовці заявляють про створення умов для повернення виведеного й тіньового капіталів. Щоправда, особливими досягненнями похвалитися не можуть. Ключова причина - відсутність чітких гарантій для декларанта. Не дивно, що ні пересічні громадяни, ні самі чиновники не довіряють державним органам і воліють ховати свої статки. Тримають їх чи то в готівці й коштовностях, чи то в офшорах. Нинішня конституційна криза яскраво це продемонструвала.

Та, схоже, народні обранці проблеми не помічають і далі продукують сумнівні законопроекти на кшталт тих, де декларантові тіньових капіталів фактично пропонується «добровільно зізнатися» у порушенні податкового законодавства. До того ж ставки податку, якими має обкладатись легалізований капітал, законодавці хочуть встановити вищі за європейські. Важко зрозуміти, що саме має спонукати бізнес повертати свої капітали з-за кордону й легалізувати їх в Україні?

Як повернути тіньові кошти в економіку?

Прикро, але всім цим нашвидкоруч оформленим ідеям бракує чіткої стратегії залучення легалізованих капіталів до економіки України. А це вкрай важливий момент. Свого часу у своїх публікаціях в медіа я вже пропонував урядові використати один із інструментів такої політики. Йдеться про облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), які мають низку переваг:

• Висока надійність вкладень та прийнятна дохідність;

• Оскільки ОВДП є борговим цінним папером, його можна перепродувати й купувати. Таким чином, вкладник в ОВДП отримує високоліквідний актив;

• Безпосереднє залучення інвестицій в економіку;

• Можливість оцінки ОВДП в іноземній валюті.

Безумовно, що, запроваджуючи механізм ОВДП, держава має створити чіткі правила, яких дотримуватиметься сама й вимагатиме цього від бізнесу. Зрозуміло, що в цій системі не може бути прямих тез чи натяків на «добровільне зізнання в порушенні законодавства». Тільки взаємна довіра між державою та громадянами зробить цей процес успішним! Ось, що я пропоную:

- Не притягнення до відповідальності (адміністративної чи кримінальної) вкладника через об’єкт вкладу;

- Джерела походження капіталу мають перевірятися за спрощеною схемою і виключно СБУ - на предмет наявності прямих загроз державі через вплив «політичного капіталу»;

- Легалізація капіталу можлива лише через вклади у довгострокові ОВДП.

Технічно процедура купівлі ОВДП може бути такою: вкладник оформлює заявку в банк (не податкову чи інший держорган!) із зазначенням наміру («легалізація капіталу») та бажаним обсягом коштів. Жодних даних про поточне місцезнаходження коштів заявник не вказує. Банк приймає рішення у найстисліші строки. Якщо воно позитивне, сторони укладають договір про купівлю ОВДП, і заявник перераховує кошти. На мій погляд, подібна формула є зрозумілою і вигідною для всіх учасників. Її застосування спонукатиме бізнес та громадян виводити з тіні свої капітали й інвестувати їх в українську економіку.