Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
11.08.2016 14:10

Реєстрація бізнесу та власності. Міфи

Партнер громадської організації "Easy Business", юрист

З 01.01.2016 року вступили в дію Закон України від 26.11.2015 року № 835-VIII " про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань " та Закон України від 26.11.2015 року № 834-VIII " Про державну реєстрацію речових

З 01.01.2016 року вступили в дію Закон України від 26.11.2015 року № 835-VIII " про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань " та Закон України від 26.11.2015 року № 834-VIII " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ". 

Закони мають позитивний вплив для людей, які проживають на території України, здійснюють господарську діяльність, оскільки забезпечили ліквідацію побутової корупції у сфері реєстрації. 

Реформування сфер державної реєстрації прав на нерухомість та бізнес забезпечило досягнення основних цілей, а саме децентралізацію та демонополізацію відповідних послуг. 

А саме, передачу повноважень з державної реєстрації Мін’юсту та його територіальних органів до органів місцевого самоврядування, держадміністрацій, нотаріусів та акредитованих суб’єктів. 

Органи місцевого самоврядування отримали додаткові функції, а отже додаткові надходження до бюджету. 

Окрім того, до процесу  реєстрації повноцінно долучилися нотаріуси, саме, які відповідно до закону ще задовго до запровадження державної реєстрації посвідчували права, а також факти, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності. 

Побутова корупція, що була закономірним результатом постійних черг до органів реєстрації та незначною кількістю таких органів і відповідно державних реєстраторів, зникла, як явище з огляду на вищевказане. 

Водночас, хибними є деякі уявлення та думки про реформу системи державної реєстрації, які пов’язані з надмірним спрощенням самої процедури такої реєстрації, а також відмови від вчинення значної кількості нотаріальних дій. Саме такі «міфи» хочу навести та хибність їх аргументів. 

Міф № 1. Державний реєстратор проводить реєстрацію на підставі заяви, що формується в реєстрі (електрона форма), а заявником не подаються документи. Скасовано норми щодо нотаріального посвідчення операцій з нерухомістю. 

Процедура державної реєстрації, як до реформування, так і після, обов’язково передбачає подання заявником, як заяви для проведення реєстрації, так і оригіналів документів, що необхідні для такої реєстрації. Якщо документ в силу законодавства підлягає нотаріальному посвідченню, то реєстратору слід подавати саме нотаріально посвідчений документ. При цьому, перелік документів необхідних для державної реєстрації залишився незмінним, це договори купівлі-продажу, дарування, міни, свідоцтво про право на спадщину, рішення судів, рішення органів влади про надання земельної ділянки у власність. 

При цьому, слід відмітити, що під час змін до законодавства у зв’язку з реформуванням системи державної реєстрації норми щодо обов’язкового нотаріального посвідчення договорів, предметом яких є нерухомість, залишилися чинними. 

Хибною є також і думка, що реформування системи реєстрації призвело до відмови від нотаріального посвідчення документів, що подаються для державної реєстрації бізнесу. Перш за все, слід мати на увазі, що законодавство у сфері реєстрації бізнесу не передбачало нотаріального посвідчення документів, а лише засвідчення справжності підпису певних осіб нотаріусом. Це є різні нотаріальні дії з відповідними правовими наслідками. При цьому, відмова від нотаріального засвідчення справжності підпису особи відбулася ще в червні 2011 року, з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури започаткування підприємництва». 

Отже, сама процедура державної реєстрації залишилася незмінною, бо була достатньо збалансованою, за виключенням певних технічних моментів, які забезпечують зменшення витрати часу на її проведення. Наприклад, якщо раніше заявник заповнював заяву для проведення реєстрації від руки, що досить часто призводило до технічних помилок, то зараз заява заповнюється реєстратором відповідній формі (реєстр) в присутності заявника, який після її прочитання власноручно підписує. 

Міф № 2. Нотаріус – повноцінний реєстратор, а тому є ризики рейдерських атак з його допомогою. 

Нотаріус, як зазначалося вище, є особою, яка відповідно до закону посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, з метою надання їм юридичної вірогідності, а тому (ще зі запровадженням перших реєстрів заборон та іпотек, держателем яких був Мін’юст) були реєстраторами зазначених реєстрів. Так, нотаріуси з 90-х років проводили реєстрацію обтяжень, як рухомого так і нерухомого майна. З 2013 року на нотаріусів було покладено виконання функцій державного реєстратора щодо речових прав, які виникали у результаті вчинення ними нотаріальних дій з нерухомим майном, а це близько половини усіх реєстраційних дій. 

На сьогодні нотаріуси поряд з виконанням вищезазначених повноважень повноцінно виконують функції з державної реєстрації права власності на новостворене майно, державної реєстрації прав власності на підставі рішень органів влади та на підставі рішень судів. 

Міф № 3. Екстериторіальність спрощує заволодіння чужим майном. Проведення реєстраційних дій виключно за місцезнаходження м нерухомого майна чи юридичної особи нівелює такі ризики. 

Дійсно, запровадження реєстраційних процедур щодо реєстрації бізнесу, прав власності на нерухоме майно, супроводжувалося зі застосуванням принципу проведення реєстрації виключно за місцезнаходженням юридичної особи або нерухомого майна. 

Обумовлено це було виключно тим, що проведення реєстраційних дій здійснювалося на паперових носіях інформації та відсутністю єдиної інформаційної системи, яка б містила відомості про юридичних осіб і права на нерухомість. 

Водночас, запровадження реєстраційних дій щодо реєстрації обтяження рухомого чи нерухомого майна завжди базувалося на принципі екстериторіальності. 

Починаючи з 2013 року в сфері реєстрації нерухомості діяв принцип проведення реєстрації за місцезнаходженням нерухомого майна, але виключно щодо прав власності та інших речових прав. Щодо реєстрації обтяжень речових прав, то така реєстрація здійснювалася незалежно від місцезнаходження майна. 

Оскільки на сьогодні існують єдині інформаційні системи, які діють на усій території України та містять інформацію про юридичну особу, про речові права на нерухоме майно, то державний реєстратор незалежно від місцезнаходження юридичної особи чи майна, може отримати актуальну інформацію про таку особу, майно, зробити правовий аналіз оригіналів поданих документів та провести реєстрацію. 

Аргументація щодо проведення реєстраційних дій виключно за місцезнаходженням нерухомого майна чи юридичної особи нівелює такі ризики, не витримуючи жодної критики, бо навряд чи реєстратор у «великих» містах володіє інформацією про усіх юридичних осіб, про усе нерухоме майно, щоб оцінювати реєстраційні дії з високим ступенем ризику. 

Міф № 4. Відсутність вимоги щодо підтвердження відомостей про юридичну особу створює ризики розміщення безлічі юридичних осіб за однією адресою. 

Перш за все слід звернути увагу, що процедура підтвердження відомостей про юридичну особу була формальною та до запобігання «фіктивної» підприємницької діяльності не мала ніякого відношення. 

Так, в силу вимог законодавства, що діяло до 2016 року, на юридичну особу покладався обов’язок, щороку, подавати (надсилати) державному реєстратору для підтвердження відомостей про себе реєстраційну картку щодо підтвердження відомостей про юридичну особу. 

Тобто, не державний реєстратор запитував ці відомості шляхом надіслання листа, а юридична особа подавала реєстраційну картку. І тільки у разі коли юридична особа не подавала реєстраційної картки, державний реєстратор направляв відповідного листа. 

Безумовно, у разі зацікавленості юридичної особи підтвердити відомості про себе, така особа вчасно подавала реєстраційні картки. 

Більш того, податкові органи використовували це, як інструмент отримання неправомірної вигоди. 

Міф № 5. Комісія з розгляду скарг не забезпечує належного захисту власників та є механізмом рейдерських атак. 

Перш за все слід звернути увагу, що Міністерство юстиції та його територіальні органи не є суб’єктами, які уповноважені розглядати спірні питання та вирішувати певні спори. 

Розгляд комісією скарг на рішення державних реєстраторів, чи дії,чи бездіяльність державних реєстраторів,покликаний відновити порушені права у зв’язку з прийняттям державним реєстратором рішення, чи відмови у його прийнятті. 

Мін’юст та його територіальні органи надають оцінку виключно діям чи бездіяльності державного реєстратора (у результаті розгляду поданої заяви (певної ) на проведення державної реєстрації ): чи дотримано усі процедури, пошуки за реєстр ом, чи повний пакет документів надано та чи прийнято рішення відповідно до наданих документів. 

Необхідно також звернути увагу й на те, що Мін’юст та його територіальні органи не вповноважені на розгляд скарг, якщо з порушеного питання є судовий спір, або, якщо реєстрація відбувалася на підставі рішення суду. 

Окрім того, відповідно до Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Незалежно від того, чи розглядається скарга в порядку адміністративного оскарження чи ні, особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав. 

Можна по різному відноситись до цієї реформи, але впевнено можна сказати, що простий громадянин отримав якісний сервіс, чіткі умови дій та прозорість в отриманні послуг у сфері реєстрації. 

Проведена реформа отримала позитивні відгуки громадян, наших західних партнерів та буде врахована у світовому рейтингу Doing Business 2017 (публікація відбудеться 26.11.2016 року), який завжди відображає найкращі світові практики.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net