Ось уже впродовж цілого останнього десятиліття креативна економіка, як констатує група експертів Світового економічного форуму в Давосі, розглядається як нова модель зростання, що передбачає відносно невеликі початкові інвестиції у "м’яку" інфраструктуру. Soft infrusructure – це передусім інфраструктура знання або людський капітал: включно з інституціями, ідеями, культурними нормами, концептами і рішеннями. Креативна економіка цілком продовжує та доповнює «економіку знань», створюючи на базі знань практично нові форми. За твердженням Р. Флориди, «знання» та «інформація» – це знаряддя та робочий матеріал креативності. Її продуктом є «інновація», чи то у формі нового технологічного винаходу або нової моделі чи методу ведення бізнесу. Крім того, технічна та економічна креативність безпосередньо взаємопов’язана із культурною креативністю та художньою творчістю. Подібний зв’язок яскраво ілюструється на прикладі появи абсолютно нових індустрій – від комп’ютерної графіки до цифрової музики. Креативність виступає найбільш цінним товаром сучасної економіки, хоча, власне, товаром і не є.
Покоління Стіва Джобса
Більшість успішних реформ у світі, зокрема й у країнах Східної Європи після падіння Берлінського муру, були здійснені за безпосередньої участі креативного класу (його прототипу) – нового явища постінформаційної та постіндустріальної доби, що прийшло на зміну добі індустріальної модерності. У США, Канаді, Японії, Австралії, Франції та низці інших розвинутих країн у публічному полі вже на рівні середньої школи стали звичними такі поняття, як креативний клас, креативні чи культурні індустрії, креативна економіка. Державні рішення цих країн уже немислимі без креативного імпульсу та девайсу. Більше того, саме з «креативною неочікуваністю» у прийнятті тих чи інших рішень пов’язують свої успіхи уряди, міжнародні корпорації, малі підприємства. Протягом ХХ сторіччя креативний клас тільки у США зріс у десять разів і сьогодні він становить понад 15 млн фахівців – 12 % всієї робочої сили країни (і це понад 10 років тому). В розвинених країнах він зайняв домінуюче становище і без його експертних ініціатив та консультувань не обходиться підготовка жодної державної програми, незалежно від виду діяльності – економіка, право, ІТ, освіта, наука, культура, транспорт, будівництво, соціальна сфера.
Креативний клас пропонує «взаємопроникнення функцій» різних і раніше автономних секторів – дипломатії і культури, освіти і технології, мистецтва та будівництва, медицини та електроніки. Якщо активний методологічний пошук для таких процесів здійснювався ще в далеких 50-х і 60-х (наприклад, серія конференцій Мейсі в Нью-Йорку), зокрема за участю кібернетиків, фізиків, медиків, філологів, психологів, то починаючи з 80-х функціональні кордони між раніше автономними видами діяльності почали «перетікати» в інші. Це призвело до технологічного прориву, модернізаційного перезавантаження, а головне – до оптимізації у використанні ресурсів і зусиль. Якщо говорити про ініціативи та проекти, запропоновані креативним класом, то вони найрізноманітніші, а головне – завжди неочікувані. Звісно ж, яскравим прикладом цього покоління є розробки гаджетів Стівом Джобсом, які поєднали високий технологізм і повсякденну зручність. Підземні тунелі для велосипедистів під містами, широкі естакади-мости з лісами над автобанами, через які могли би переходити дикі звірі, надання віртуального громадянства, взуття-тренажери, меблі-трансформери та інші речі, винайдення яких не обійшлися без креативного мислення.
Сусіди можуть, а ми ні?
Фактично, по допомогу до креативного середовища звернулися й політичні команди в низці країн колишнього соціалістичного табору. Яскравий приклад – теоретик економічних реформ у Польщі Лєшек Бальцерович, погляди якого багато в чому базувалися на «антиієрархічній філософії», близькій до світоглядних позицій креативного класу: скорочення державної машини, бюрократії, видатків, децентралізація повноважень і прийняття рішень, збільшення економічних свобод на місцях .
За схожим сценарієм пішли й країни Балтії, які й досягли значного успіху. Естонія, Литва, Латвія сьогодні демонструють, попри наявні труднощі, позитивну динаміку освітнього, наукового, економічного, культурного розвитку. Саме тому, дедалі більше українських підприємців перереєстрували свій бізнес за кордоном. Найчастіше - в балтійських країнах, а також Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині.Кажуть, там немає корупції, численних перевірок. Головне - платити податки і не порушувати закони.
Поки що український креативний клас – це поєднання сил актуальної культури, молодих інтелектуалів, активістів різних громадських організацій, економістів інноваційної діяльності та близьких за духом представників малого й середнього підприємництва. Економічна база діяльності українського креативного класу поки слабка. Крім того, в умовах олігархічного монополізму в політиці та економіці український креативний клас майже не представлений у державній владі та парламенті.
Де шукати креативний та середній клас в Україні?
Цікавим є питання про співвідношення креативного й середнього класів. Адже, при описі середнього класу переважають критерії, пов’язані із споживанням, - якість життя та купівельна спроможність його представників. Т оді як креативнийклас подається як прошарок творців, розбудовників нового, деякі представникиякого можуть належати до еліти. Певна річ, у основі стратифікації середнього та креативного класів лежать різні моделі, тому одна й та сама людина або соціальнагруппа можуть розглядатися й у контексті середнього, й у контексті креативного класів.
Серед характерних ознак середнього класу - наявність у його представників певних матеріальних цінностей: приватний будинок або велика квартира, машина, відеотехніка, побутові прилади довготривалого вжитку, сучасні меблі; можливість раз на рік відпочивати всією сім’єю; можливість отримання якісної освіти тощо.Якщо 70% новостворених сімей за 10 років досягають таких стандартів, то цеозначає, що в країні створене під г рунтя для формування середнього класу. В Україні такі умови сьогодні відсутні.
Через відсутність можливостей економічно себе реалізувати у власній країні, мільйони українських громадян виїжджають на роботу в інші країни, де, власне, й формують середній клас. За різними експертними оцінками, кількість українців, що постійно чи тимчасово працюють за її межами, становить 5 млн.осіб. Сотні тисяч українців, більшість яких мають вищу освіту, виконують малокваліфіковані роботи в Іспанії, Італії, Туреччині, Португалії, Канаді, Німеччині. Що не дивно, оскільки, як стверджують соціологи, лише 5% українців живуть на рівні європейського середнього класу . Загалом же, звичайна українська сім’я 70 % своїх доходів витрачає на харчування, що за міжнародними стандартами означає проживання на рівні бідності.
Серед характеристик креативного класу, немає чітких матеріальних речей, які можна було б обрахувати, тому його кількість складно назвати. Однак, існує так званий зведений індекс таланту, що представляє собою середнє арифметичнеіндексів креативного класу, людського капіталу та наукового таланту. Річард Флорида відносить до індустрій креативної економіки наступні: НДДКР, видавничу справу, програмне забезпечення, телебачення і радіо, дизайн, музику, кіно, ігри, рекламу, архітектуру, виконавчі мистецтва, моду. В Україні ведеться облік щодо кількості зайнятих з перелічених індустрій.
Саме кількість зайнятих працівників за цими видами економічної діяльності було покладено в основу розрахунку індексу креативного класу. Регіони лідери за індексом креативного класу (Харківська, Дніпропетровська, Київська, Львівська та Одеська області) мають високий рівень розвитку сектору послуг, а також великої кількості навчальних закладів та ВНЗ, де сконцентрована більшість представників креативного класу. Таким чином, до цього списку увійшли регіони, що мають великі університетські традиції, науково-освітні центри. У цих регіонах сконцентрована велика кількість талановитої молоді, яка після закінчення вищих навчальних закладів частіше за все працевлаштовуєтьсясаме в так звані й креативній індустрії.
Креативність - рецепт для розвитку демократичного суспільства
Держава, наче старенька бабуся, яка не бачить і не чує потреб підприємництва, особливо того, що займається інноваційною діяльністю. Вона ледве переставляє ноги і рахує копійки в кармані, де карманом є бюджет України, а пострадянське мислення, ніяк не полишає її. Саме тому, Україні потрібні нові обличчя з інноваційним мисленням, які зможуть провести реальні реформи, а не їх імітування. Як це свого часу зробила наприклад Грузія. Порятунком в умовах зовнішньої агресії для України є модернізація та реформи, знищення корупції, відкритий і цільовий розподіл великомасштабної матеріальної допомоги західних країн, зниження, а не підвищення (як це помилково робить зараз Україна) податків – це саме ті чинники, що зміцнили б економічну свободу та розвивали б демократичне суспільство.
І яскравим прикладом таких перетворень є креативні хаби – де поєднуються елементи різних сфер: культури, підприємництва, технології, управління та інших. На платформах креативних хабів успішно здійснюється підприємницька, культурна, освітня, благодійна та волонтерська діяльність. Інноваційне підприємництво здатне забезпечити зайнятість населення та модернізаційну дію щодо всього навколишнього простору. Саме інноваційне підприємництво є рушієм модернізаційної дії. Фактично, саме цей прошарок є економічною основою креативного класу. Натомість Україна й надалі залишається жертвою олігархічної економіки, коли державний апарат і політичний клас захищають інтереси власників великих підприємств, енергозатратних і застарілих за інфраструктурою.
