Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.11.2019 13:24

Що чекає на українську газотранспортну трубу з 1 січня 2020 року

Cтратегические коммуникации

Україна або отримає всі економічні геополітичні переваги від газо-трспортносистеми України, або буде відкинута на перефірію євро-атлантичного газового ринку.

Потреба Європи в імпортному газі, за даними Eurostat, за 2017 рік збільшилася на 8,3% і досягла 312,1 млрд куб. м. Пік імпорту «блакитного палива» в Європі – 409 млрд куб. м на рік – припаде на 2025 рік. Такі оцінки озвучили аналітики Міжнародного енергетичного агентства в листопаді 2018 року.

В цьому контексті, що потрібно Україні? Перше - зберегти обсяги транспортування газу до ЄС з точкою входу російського газу на сході України. Друге - створити умови для функціонування на інфраструктурі ГТС/ПСГ України міжнародного газового хабу, що дозволить формувати ціну на газ з урахуванням очікуваного надлишку природного газу власного видобутку та виробництва.

Будучи однією з найбільших у світі, ГТС України має загальну протяжність газопроводів близько 38 тис. км, в тому числі 22,2 тис. км магістральних газопроводів, до неї входять 73 компресорні станції та понад 1,4 тис. газорозподільних станцій. Кількість ПСГ – 13 загальною активною місткістю 31 млрд куб. м.

Для оптимальної роботи Українська ГТС потребує транзитного завантаження на рівні 70-90 млрд куб. м на рік, номінальне завантаження з урахуванням потреб ЄС та внутрішнього ринку становить  не менше 110 млрд куб. м на рік.

Крім того,українська ГТС має всі передумови для надійного, економічно вигідного та диверсифікованого транспортування газу до Європи. І якщо б у сучасному світі панували лише економічні інтереси, тоді ЄС,безумовно,використовував би український маршрут для транспортування російського газу через територію України як основний.

Проте, окрім економіки, існує ще й політика – внутрішня та зовнішня. Є інтереси різних груп впливу як в середині країни, так і глибинні інтереси сусідніх країн. Саме через розбіжність політичних поглядів всіх зацікавлених гравців доля української ГТС залишається під питанням, а найдешевшому та найнадійнішому з наявних маршрутів транспортування газу поки що не судилося бути реалізованим. Ціна  питання для України – це близько 3 млрд доларівСША втрат за транзит газу на рік. Суттєво, якщо згадати, що це майже 3% від ВВП країни.

Щоб зберегти свою транзитну функцію, підтримувати в належному стані ГТС, мати диверсифіковані джерела надходження газу Україна зацікавлена у заключенні нового контракту за європейськими правилами, оскільки Європа – кінцевий пункт транспортування газу, де працює європейський ринок за своїми правилами. Відтак, наша держава ухвалила стратегічне рішення – працювати за європейськими стандартами на енергетичному ринку, в тому числі на ринку транспорту газу, та взяла на себе обов’язки щодо приведення свого енергетичного законодавства у відповідність до законодавства ЄС.

Для виконання зобов’язань щодо прийняття первинного законодавства відповідно до вимог Третього енергетичного пакету ЄС Україна мала забезпечити реформування компанії -  монополіста на ринку транспорту газу України «НАК «Нафтогаз України», тобто відділитиприродну монополію (транспортування) від конкурентних видів діяльності (видобуток та продаж) – провести так званий анбандлінг, одним з результатів якого мало б стати створення окремої структури – незалежного оператора ГТС.

Важливим є те, що створення такого оператора, а тим більше за участю в ньому великих європейських енергетичних газотранспортних компаній повністю відповідає національним інтересам України і дозволяє перезавантажити всю систему взаємовідносин в рамках трикутника ЄС-Росія-Україна.

За умови функціонування українського оператора ГТС відповідно до вимог Третього енергетичного пакету на прозорих умовах за участі європейських партнерів, український маршрут транспортування газу залишається конкурентним, цікавим для Німеччини, Італії, Франції, Австрії, Угорщини, Чехії, Словаччини та Болгарії.

Процес анбандлінгу мав би завершитись в Україні ще в 2013 році, проте розтягнувся аж на шість з гаком років. В 2016 році був реальний шанс створення незалежного оператора, коли урядом був розроблений відповідний план дій за участю представників ЄС, Світового банку, ЄБРР, Секретаріату Енергетичного Співтовариства та навіть НАК «Нафтогаз України». Тоді згаданий план був затверджений постановою КМУ №496.

Зокрема, план передбачав, що після завершення анбандлінгу Україна залучить партнера з ЄС для управління українською ГТС та ПСГ; РФ продаватиме трейдерам з ЄС природний газ на кордоні Україна-РФ в обсязі не менше 60 (або 90) млрд куб. м на рік з можливістю нарощування обсягів до 110 (або до 150) млрд куб. м на рік; а трейдери з ЄС викуповуватимуть потужність ГТС за тарифною моделлю «вхід-вихід» на рівні 110 (або 150) млрд куб. м на рік.

Такий сценарій дозволив би гарантувати гнучкий транзит газу в ЄС в обсягах на менше 110 (150) млрд куб. м на рік, забезпечити разом з партнером з ЄС найдешевший з існуючих маршрутів транспортування газу, створити на базі інфраструктури українських ГТС та ПСГ міжнародний газовий хаб.

 На жаль, реалізувати згаданий план тоді не вдалося. Лише 31 жовтня2019парламент ухвалив законопроект №2239-1, який вносить ряд змін, необхідних для створення незалежного оператора ГТС України. Тепер всі задіяні у цьому процесі відповідно до затвердженого урядом України плану діймають в умовах цейтноту встигнути до 31 грудня 2019 року завершити необхідні кроки з виділення оператора ГТС, передачі майна, активів, людських ресурсів тощо. Крім того, треба встигнути провести сертифікацію оператора ГТС, що є необхідною умовою для того, щоб вести переговори з "Газпромом" про підписання нового транспортногоконтракту, який забезпечить можливість транзиту.

Розробка законопроектупро анбандлінг за обраною схемою, його прийняття Верховною Радою Україниє лише одним з пунктів цього плану. Тому шлях до підписання угодиз "Газпромом", або іншими трейдерами ще не відкрито – багато буде залежати від того, наскільки якісно та вчасно буде реалізований прийнятий закон.

Таким чином, прийнятий законопроект №2239-1 закріпив схему анбандлінгу НАК «Нафтогаз України», відповідно до якої ГТС залишилась у власності держави, а її приватизація, концесія, оренда, а також управління третіми сторонами, які не представляють державу, заборонені. Крім того, компанія, яка здійснюватиме управління ГТС, повинна перебувати у 100-відсотковій власності держави, а рішення про участь в операторі ГТС інших осіб (окрім держави або суб’єкта господарювання, 100% корпоративних прав якого належить державі) може бути затверджено виключно Верховною Радою України.

Новим оператором будеТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (ОГТСУ, 100-відсоткова дочірня компанія АТ "Укртрансгаз"), яке з 1 липня 2019 г. здійснює функції з технічної експлуатації ГТС та має відповідний персонал.ОГТСУ буде передано у власність АТ "Магістральні газопроводи України" (МГУ), 100% акцій якого Кабмін передав в управління Мінфіну. Одночасно держава передає новому оператору в управління ГТС терміном на 15 років.Планується, що новий оператор зможе повноцінно працювати з 1 січня 2020 року.

Отже, Україна майже готова до нових перспектив для своєї ГТС, а в разі вчасного та успішного завершення анбандлінгу, має достатньо непогані шанси як для заключення нового «транзитного контракту» зі старим партнером на нових (європейських) умовах, так і для активної роботи з залучення нових газових трейдерів з Європи, що для держави, без сумніву, є пріоритетом.

Основний гравець на газовому ринку Європи, єдиний транзитер природного газу через Україну – російський «Газпром» вже давно став потужним інструментом політичної гри Кремля. Тому, коли ми згадуємо про «Газпром», завжди маємо на увазі керівництво країни-агресора, яка активно намагається просувати свої геополітичні інтереси, часто за рахунок інтересів економічних.

«Газпром» заблокував транзит газу від альтернативних постачальників: Казахстану, Туркменістану та Узбекистану в напрямку ЄС. Він підписує договори з європейськими споживачами на західному кордоні України. Саме тому транзитні договори завжди були і поки що залишаються політичним інструментом у трикутнику ЄС-Росія-Україна. А Україна в цьому трикутнику майже увесь час була заручником чужих інтересів: Європа хотіла запобігти ризиків припинення транзиту, а Росія – домогтись економічних та політичних поступок. 

До того ж, Росія політично зацікавлена в позбавленні транзитної функції України, що оцінюється, як ми вже зазначали, близько 3 млрд доларів США на рік. Вона намагається нав’язати Україні власний сценарій, пропагуючи тези про ненадійність України як транзитного партнера та технічну неготовність транспортувати газ після 2020 року. Крім того, «Газпром» разом з «партнерами» будує альтернативні маршрути постачання газу до Європи. 

Після того, як будівництво «Північного потоку-2» буде завершене (30 жовтня 2019 Данія розблокувала його будівництво, надавши дозвіл на проведення робіт в її ексклюзивній економічній зоні), «Газпром» отримає потенційну можливість прокачувати з Росії до Німеччини по чотирьом ниткам двох «Північних потоків» 110 млрд кубометрів газу на рік.

З півдня, через Чорне море і Туреччину («Турецький потік»), компанія розраховує направити в Європу ще майже 16 млрд кубометрів щорічно, плюс стільки ж буде можливо постачати турецьким споживачам. Запланований спочатку чотирьохнитковий «Південний потік» потужністю 63 млрд кубометрів на рік довелося згорнути, коли стало ясно, що будувати його почали (і мільярди доларів вже витратили) без надії на дозвіл від регулюючих органів Євросоюзу.

З1грудня 2019 року завершується контракт на транзит газу між НАК «Нафтогаз України» і «Газпромом», який був заключений 18 січня 2009 року в результаті домовленостей двох прем’єрів:Ю.Тимошенко та В.Путіна. В умовах торгово-економічної війни між Україною і РФ, в Кремлі дали чіткий сигнал - до цього часу «Північний потік-2» повинен бути запущений, а поставки газу через Україну припинені.  

Якщо до 2020 року довгостроковий контракт на прокачування російського газу по території України не буде підписаний, частину української ГТС можна буде порізати на металобрухт. В ній відпаде необхідність.

Проте, завершення будівництва «Північного потоку-2» відкладається як мінімум на півроку – до літа 2020 року. У такому разі без української ГТС «Газпром» не зможе постачати газ в Європу, тим самим порушивши домовленості, що загрожує великими штрафними санкціями.

Фактором, який здатний значно ускладнити і ще більше відстрочити завершення будівельних робіт, може стати швидке застосування США санкцій для «Північного потоку-2.» В даний час в Конгресі США перебувають на розгляді три проекти закону про санкції, один з яких може бути негайно обговорений в Сенаті.  

Стратегічними цілями США у газовому питанні, як оцінюють експерти, є заміщення Росії на газових ринках ЄС та створення мережі терміналів LNG для безперешкодної доставки скрапленого газу з США в ЄС. Тому українська труба цікавить американців як інструмент транспорту газу з ринків ЄС в Україну в режимі «реверс», а також для транспорту газу з України в ЄС в режимі «аверс» у випадку, коли компанії-видобувачі з юрисдикцією у США будуть домінувати на ринку видобутку в Україні.

В цьому контексті Росія буде зацікавлена у продовжені контракту на прокачування газу через територію України, але на невеликий термін і з незначними обсягами газу – поки «Північний потік-2» не буде виведений на проектну потужність. А далі   українська труба їм може бути  не потрібна.

З іншого боку виходить, що повністю відмовитися від українського транзиту «Газпром» й у подальшому не може. По-перше, для постачання газу потрібна гнучкість, яку труби «Північних потоків» забезпечити не здатні. А по-друге, «Газпром» не може використовувати весь потенціал «потоків», оскільки йому заважає його статус монополіста. Третій енергетичний пакет ЄС і особливо нещодавно скоригована в його складі Газова директива ставлять російську компанію перед необхідністю радикально переглянути модель поведінки на газовому ринку Європи.

Крім того, у вересні було затверджене зобов’язання скоротити об’єми транспортування через діючий газопровід OPAL на території Німеччини. Найімовірніше, це рішення матиме вплив і на обсяги прокачки «Північним потоком-2». Навряд чи він буде на 100% завантажений. Тобто питання регулювання у Європейському Союзі будуть все-таки додатковим викликом для запуску проекту. І росіянам потрібен час, щоб це врегулювати, а для української ГТС це знову ж таки додаткові можливості.

В Європі схиляються до переведення російського газу на нові маршрути зі старого, українського, який довів свою надійність. Типову позицію європейських країн продемонструвала канцлер Німеччини Ангела Меркель. Виступаючи на Мюнхенській безпековій конференції у лютому ц.р.,вона заявила, що «ЄС потребує порівняно дешевого російського газу для успішного розвитку економіки і досягнення цілей сталого розвитку, але також важливим залишається політичний діалог і санкційний тиск на Росію, аби країна усвідомила відповідальність за порушення міжнародних правових норм. Водночас,участь європейських компаній у будівництві газопроводу «Північний потік – 2» і запуск цього маршруту для поставок російського газу в ЄС не позбавить Україну доходів від надання транзитних послуг «Газпрому»». Решта зацікавлених у російському газі європейських країн підтримують виголошену позицію Німеччини.

 Для Брюсселя важливою є диверсифікація не лише джерел поставок газу, але й маршрутів. А зміни в економіці регіону створюють передумови для того, що попит на експортний газ в середньостроковій перспективі зростатиме. Це пов'язано з тим, що основний пріоритет в екологічній політиці європейських країн надано скороченню споживання вугілля і нафтопродуктів задля розв’язання проблеми глобальної зміни клімату. Природний газ у цей період поступового переходу на поновлювані джерела енергії стає основним паливним ресурсом.

У Києва окрім економічної є й політична причина протистояти новому газопроводу. Ще на початку реалізації проекту українські дипломати і політики доводили своїм європейським союзникам, що «Північний потік-2» призведе до енергетичної залежності ЄС від Росії. Це дозволить Кремлю шантажувати країни Європи і мати там свій політичний вплив для вирішення вигідних РФ завдань. 

З огляду на ситуацію, в якій опинилася Росія з відстрочкою старту «Північного потоку-2», збільшуються шанси на укладення нового контракту або ж продовження старого. Такий збіг обставин відкриває Україні «вікно можливостей», яким потрібно обов'язково скористатися. Тут ми можемо реалізувати нашу пріоритетну ідею з досягнення енергетичної безпеки: після створення незалежного оператора (завершення анбандлінгу) треба оголосити конкурс на бронювання потужностей мінімум на 10 років в першу чергу для європейських компаній з точкою прийому газу на кордоні України та РФ. При цьому Україні не потрібно буде домовлятися з «Газпромом», тому що він тільки виконує функцію оператора, а перевізниками природного газу по нашій території повинні бути європейські компанії, які укладають контракт з «Газпромом», а потім вже з Україною на транспортування природного газу.

Виглядає, що зараз між Україні навряд чи є консенсус по цьому питанню. «Газпром» насамперед наполягає на відмові української сторони від виграшу в Стокгольмському арбітражі. Очільник Мінекоенерго Олексій Оржель заявив, що пропозиції Газпрому є неприйнятними.  В Європі лунають голоси, що питання майбутнього контракту має бути обговорене між президентами України та РФ в Парижі в рамках зустрічі «Нормандської четвірки»

Європу стурбувала  заява Міністра енергетики та захисту довкілляО.Оржеля про те, що Україна готова зупинити транзит газу з 1 січня 2020 року. Він послався на те, що у ПСГ зараз зберігається рекордна кількість газу (більше 21 млрд кубометрів), що дає підстави сподіватись на безпроблемне проходження опалювального сезону. Проте, він не відкидає пріоритетність підписання нового контракту з метою отримання коштів від транзиту.

Глава «Газпрому» О.Міллер назвав умови транзиту газу через Україну. Окрім врегулювання судових спорів, в «Газпромі» хочуть від України чітку відповідь щодо готовності до прямих закупок газу та його обсягів. Крім того, якщо українська сторона не встигне забезпечити незалежність національного регулятора та створити сертифікованого незалежного газотранспортного оператора до 1 січня 2020 року, «Газпром» готовий до продовження на перехідний період чинного транзитного контракту з урахуванням актуальних ринкових умов.

В свою чергу президент РФ В.Путін задля відкриття перспектив підписання контракту закликав сторони скасувати взаємні претензії в судах, включаючи антимонопольний штраф.

Вірогідно, що все йде до того, що Україна і РФ переводять вирішення принципових питань стосовно долі майбутнього транзитного договору у політичну площину, покладаючи надії на зустрічі в «нормандському форматі». Глобальна домовленість щодо газу тепер буде обговорюватися між Путіним і Зеленським. Останніми днями це вже стало центральним сюжетом російсько-українських переговорів по газу.

Росія намагається діяти з позицій сили, а Україна, здається, йде ва-банк. З точки зору росіян, для України згода на «нульовий варіант» - це єдиний спосіб домогтися довгострокового контракту по транзиту. В умовах дозволу Данії на добудову «Північного потоку-2», наш головний козир - це 22 млрд. 

В умовах цейтноту, в тому числі під тиском ЄС, може статися, що Україна нічого не встигла зробити до 01.01.2020 рік через свою управлінську неефективність.

У цьому випадку для України, за словами експертного та фахового середовища, можливі такі негативні варіанти розвитку подій.

 «Варіант 1». «Газпром» нав'язує продовження вигідного йому чинного транзитного договору в редакції 2009 року, що передбачатиме, зокрема, короткостроковий контракт (скоріше за все на рік), з правом пролонгації; відсутність принципу «транспортуй 110 млрд куб. м на рік або плати»; фіксацію тарифів на рівні домовленостей 2009 року, що прив'язані до прокачаних обсягів без урахування додаткової плати за різкі коливання добового навантаження на ГТС в залежності від ситуативних потреб та гнучкості поставок «Газпрому» для покупців в ЄС.

«Варіант 2». Контракт не буде підписаний – газ транспортується безоплатно (реверс гарантує Україні наявність газу в ГТС для потребвнутрішнього ринку), РФ отримує «умовно безоплатний транзитний коридор», з можливістю розрахуватись «колись потім». Це такий собі варіант мовчазної згоди сторін на подовження діючого транзитного контракту, який абсолютно на користь РФ.Якщо ж новий український оператор ("Оператор ГТС") сам перекриєгаз, то російський газовий монополіст спробує звинуватити саме Україну в припиненні транзиту і буде домагатися визнання нашої країни ненадійним і непрогнозованим постачальником в очах європейців.

«Варіант 3». Контракт не буде підписаний – газ не транспортується. Цей варіант можливий за умови, коли «Нафтогаз» впевнений в реверсі та готовий пояснювати в ЄС про відсутність транзиту з РФ. Причому ініціювати припинення транзиту в цьому варіанті повинен також «Нафтогаз», що дасть можливість пропагандистам з РФ проводити інформаційну кампанію проти України в стилі: «Україна зробила все можливе та неможливе, щоб припинити транзит власноруч».

Невиконання Україною взятих на себе зобов'язань щодо забезпечення транзиту після 01.01.2020 може призвести до того, що:

- ЄС в тристоронніх переговорах займе або відверто нейтральну позицію, або буде спонукати Україну до прийняття «варіанту 1» на користь «Газпрому»;

- ЄС остаточно підтримає реалізацію планів Росії з транспорту газу альтернативними маршрутами (Північний і Південний потоки запустять на повну проектну потужність);

- Україні доведеться переводити ГТС в режим «консервації надлишку потужностей», і, що обійдеться дорого для споживача,утримувати експлуатаційний цикл на рівні потреб внутрішнього ринку, при цьому транспортний тариф може збільшитись мінімум втричі.

З іншої сторони, позитивним варіантом розвитку подій може бути – вчасне завершення анбандлінгу «Нафтогазу», сертифікація Оператора ГТС та підписання перших контрактів з європейськими трейдерами за європейськими правилами. Приведення ГТС до готовності працювати з європейськими постачальниками дозволить останнім купувати російський газ без обмежень на сході України за європейськими правилами, і самостійно оплачувати послуги українського оператора ГТС та ПСГ з транспортування та зберігання газу.  Цей варіант дозволяє завантажити українську трубу, отримувати доходи від транспортування газу, позбавитись від монопольного впливу «Газпрому», ослабити політичний тиск з боку РФ, забезпечувати подальшу інтеграцію України до внутрішнього ринку газу ЄС, що створює можливості учасникам ринку в Україні торгувати на вже перевіреному і ліквідному хабі у Баумгартені.

Який би сценарій не був реалізований. Україні треба дати про той, який забезпечить  продовження використання української труби та зменшення політичного тиску з боку як Росії так і західних міжнародних партнерів на Україну через газове питання. Крім того, треба думати про збільшення власного видобутку газу та розвиток перспективного газового сектору, який з огляду на потреби сусідніх країн має такі ознаки: необмежений експорт та імпорт газу; українська ГТС транспортує газ для потреб країн ЄС; «точка входу» для російського газу - на східних кордонах України; підземні сховища використовуються українськими та європейськими компаніями; розвинена інфраструктура для вільного перетоку газу між Україною та ЄС.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net