Зі світлою мрією про великі інвестиції

В Україні знов заговорили про залучення інвестицій та необхідність державного сприяння потенційним інвесторам.

Вже й Національний фонд інвестицій створюється, й закон № 3760 про так званих інвестнянь введено в дію. А урядовці, в свою чергу, вкотре здивували оптимістичними прогнозами. 18 березня заступниця міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ірина Новікова під час Всеукраїнського форуму «Україна 30. Малий і середній бізнес та держава» заявила, що цьогоріч наша країна залучить у вітчизняну економіку 5 млрд долл інвестицій.

Заяв і планів на підтримку українських і закордонних інвесторів нашим державникам не бракує. Але подивимося на реальну ситуацію в економіці й фінансовій сфері. Офіційна статистика невблаганна: протягом 9 місяців 2020 року (січень-жовтень) об’єм іноземних інвестицій склав 22 млн долл., натомість, за аналогічний період 2019 року цей показник дорівнював 4,5 млрд долл (!). У жовтні 2020 року Україна отримала 9 млн долл іноземних капіталовкладень, а роком раніше – 256 млн долл. Як то кажуть, відчуйте різницю. Наведені дані оприлюднив ще у грудні минулого року Нацбанк України. Щоправда, сьогодні НБУ прогнозує повернення в українську економіку прямих закордонних інвестицій у межах 3 млрд долл. Цікаво, НБУ та Мінекономіки узгоджували свої прогнози? Між 5 і 3 млрд долл різниця чималенька, погодьтеся.

На жаль, за останні роки в Україні так і не було розроблено загальнонаціональної стратегії по залученню інвестицій, яка б дозволила покроково збільшувати їх обсяги і підвищувати рівень довіри іноземних та внутрішніх інвесторів до українського ринку. Така стратегія мала б містити цілий комплекс заходів, включаючи реформу податкової системи, встановлення незалежного судочинства, створення рівних умов для ведення бізнесу і законодавчих гарантій для його захисту. Цього немає. Саме тому потенційний інвестор не довіряє українському правосуддю, українським фіскальним органам, зрештою, самій українській державі.

Прикро, що ми й досі не навчилися використовувати свій економічний і інтелектуальний потенціал. Так, із 1 липня у нас запрацює повноцінний ринок землі, нещодавно в Україні легалізували видобуток бурштину та ігорний ринок, ми маємо відносно недорогий трудовий ресурс. Але все не працює й не запрацює. Бо воз опиняється завжди попереду коня – ухвалюються декларативні й ситуативні рішення й закони, проголошуються красиві обіцянки, а підґрунтя для їх виконання не створюється.

Як результат - Україна досі плентається у хвості світового рейтингу інвестиційної привабливості. Нагадаю, що за даниими рейтингу Світового банку «Doing business-2020», Україна посідала 64 місце в цьому списку. Натомість, Грузія виборола для себе 7 сходинку, навіть РФ, Молдова та Білорусь були попереду нас — 28, 48 та 49 місця відповідно.

Моя порада для виконавчої й інших гілок влади країни: проведіть масштабний аудит - від кожного квадратного сантиметра української землі до кожної коми в законах, а також глибокий аналіз існуючих умов ведення бізнесу в Україні. Порівняйте результати з успішними країнами. Проведіть відкриті переговори з представниками інвестиційного світу — запитайте, чому вони не вкладають гроші в Україну? На основі вищезгаданого виробіть стратегію з конкретними, оцифрованими, цілями й закріпленою відповідальністю за їх виконання, створіть покроковий план виконання кожної цілі і почніть вже їх впровадження. Тільки так, крок за кроком, ми зможемо посісти гідне місце на інвестиційній карті світу.

Без широкого діалогу з бізнесом, без створення умов, які б повернули довіру інвесторів до України, нам годі розраховувати на успіх. А я не полінуюся ще раз нагадати, яким є моє бачення необхідних змін у податковій системі, це:

- лібералізація системи оподаткування, зниження податкових ставок;

- запровадження економічних стимулів для детінізації бізнесу;

- безумовна одноразова амністія капіталів;

- запровадження податку на виведений капітал;

- створення системи простого й прозорого електронного адміністрування бізнесу на основі big data;

- законодавче заохочення бізнесу до безготівкових розрахунків і поступове звуження сфери дії готівкового обігу;

- реформа податкових органів – створення єдиної централізованої служби на базі Податкової та Митної служб, служб фінансового моніторингу, фінансового аудиту та фінансових розслідувань.

Ці тези покладено в основу програми комплексної податкової реформи «Від нестабільності до гармонії», яку я впродовж кількох років розробляв разом із колегами-науковцями. Не скажу, що ми вигадали велосипед – лише акумулювали в одному документі позитивний досвід провідних економік світу і, що особливо важливо, - наших західних сусідів. Треба вже переходити від мрій та дискусій про великі інвестиції до важкої послідовної праці з їх залучення.