Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін

Проблеми адаптації грантових проєктів до реальних потреб на місцях та причини їх неефективності – актуальна тема для обговорення.

У ролях волонтерки та співзасновниці благодійного фонду з 2014 року я пройшла крізь безліч донорських програм та кейсів взаємодії й допомоги. Минуло 11 років, а проблеми залишились ті самі. Часто виклики розглядають як нові, хоча насправді це не так. Один з моментів, про який варто говорити вголос – уявні проблеми, які з тих чи інших причин розв'язують українські та міжнародні організації. Тим більше, що в контексті подій: зупинка проєктів USAID, хейт у бік організацій, що працюють з грантами – не треба надавати привід для спекуляцій.

Чому деякі грантові проєкти не відповідають реальним потребам

Однією з головних причин того, що грантові проєкти іноді не відповідають реальним потребам, є бюрократичний процес прийняття рішень. Міжнародні донори, з якими працюють українські організації, здебільшого не можуть адаптувати свої програми до швидко змінюваної ситуації в країні. Проблеми, які актуальні сьогодні, вже можуть бути не такими важливими або ж навіть вирішеними до того часу, поки ці проєкти доходять до реалізації. Така затримка у прийнятті рішень є результатом надмірної бюрократії, яка потребує тривалих обговорень, узгоджень та офіційних документів. Внаслідок цього грантові проєкти стають неактуальними, а ресурси витрачаються не на те, що є першочерговим, а на те, що вже втратило свою значущість.

Ця проблема значно ускладнюється, коли донорські організації працюють з прифронтовими регіонами, де обставини змінюються ще швидше. У таких умовах проєкти, спрямовані на розв'язання старих проблем, стають марними й не приносять бажаного результату.

Наприклад, у 2022 році в Харкові була проблема з базовими потребами громадян, продуктами харчування тощо. Але програми роздачі «‎для усіх» продуктів харчування реалізовувалися й у 2023 і 2024 роках. Я вважаю, потрібно було переглянути ці програми й надавати допомогу адресно – більш повно саме тим родинам/людям, які цього дійсно потребували.

Не менш важливою є ситуація з боку українських організацій, які розв'язують уявні проблеми. Іноді їм просто необхідно виживати й для цього команди змушені брати на себе різні грантові проєкти, навіть якщо не мають достатнього досвіду або ресурсів для їх ефективної реалізації. Це не завжди свідчить про недостатню компетентність організацій, а скоріше про вимушену адаптацію до обставин, де фінансування часто приходить із певними умовами, що не завжди відповідають реальним потребам. Проблема полягає в тому, що донори іноді обирають проєкти організацій, орієнтуючись саме на проєкт – тобто підходить він під грантовий конкурс чи ні. При цьому можуть не враховувати специфіку діяльності організацій, їхній досвід чи географічні особливості. У результаті організація може отримати грант на проєкт, що не відповідає її потенціалу чи реальним викликам на місці, і бути вимушеною або виконувати завдання на низькому рівні, або навіть не виконати їх зовсім.

Наприклад, коли йде потік конкурсів на грантову підтримку у якійсь галузі, з'являються організації, які беруться виконувати проєкти з психологічної допомоги чи виїздів мобільних бригад до області. Проте ані підготовлених психологів, ані бенефіціарів ці організації не мають. І починають або формально реалізовувати проєкт, або шукати інші організації, які мають необхідне, і просити про допомогу.

Рішення давно існують

Попри численні труднощі, вже давно існують рішення, які могли б допомогти адаптувати грантові проєкти до реальних потреб. Одним із таких рішень є кластерна система — підхід, що передбачає створення груп за напрямами діяльності для більш ефективного розв'язання проблем на місцях. У рамках кластерної системи донори можуть організовувати партнерство з організаціями, які працюють у схожих сферах, що дозволяє не лише полегшити процеси прийняття рішень, а й дати можливість організаціям реалізувати проєкти на місцях більш ефективно.

Суть кластерної системи полягає у тому, що організації, які мають досвід і працюють у певних галузях, можуть бути об'єднані для розв'язання конкретних проблем. Це дозволяє донорським організаціям ефективніше визначати пріоритети, а також забезпечує більшу фокусованість у наданні фінансування. Важливо, щоб у кластерній системі брали участь лише ті організації, які дійсно мають досвід і здатні ефективно працювати в конкретних умовах. У такому випадку гроші не витрачаються на організації, що не мають ресурсів або необхідної кваліфікації, а спрямовуються на реальні потреби. Тим більше, що на місцях усі всіх знають.

Проте, навіть із кластерною системою, важливо пам'ятати про значення чесного зворотного зв'язку. Часом організації не наважуються давати конструктивні зауваження, побоюючись втратити підтримку донорів або поставити під сумнів ефективність програм. Це призводить до того, що помилки не виправляються вчасно, а проєкти, які не відповідають потребам, продовжують фінансуватися. Тому важливо розуміти, що об'єктивний зворотний зв'язок є невіддільною частиною процесу вдосконалення проєктів і має допомогти донорським організаціям налаштувати свої програми на реальні потреби.

Необхідність адаптації грантових проєктів до реальних умов повинна стати основою для подальшого розвитку міжнародної допомоги. Замість того, щоб просто реалізовувати проєкти за застарілими шаблонами, варто дійсно фокусуватися на тому, що відбувається на місцях, і надавати допомогу тим, хто її дійсно потребує. Це дозволить не тільки зберегти ресурси, а й досягти реальних результатів.