“Майбутнє, яке завжди було визначене для мене, схоже на нічне шосе. Ми вступали на незнайому територію. У наших руках була історія майбутнього” (Цитата із фільму Термінатор 2).
Взагалі я юрист. Я мала б написати якусь заумну статтю про побоювання щодо теми примусового щеплення. Давно хотіла. Думала, як б це сформулювати.
Мій батько служив на флоті, військовий корабель. Він казав, що існує правило, коли корабель тоне, зачиняти двері відсіку, що затоплює. Навіть, якщо там є живі люди. Ніби це логічно. Чи людяно? Це інше питання.
Єдине, що батько завжди уточняв, треба чітко розуміти, що зачиняємо ми потрібний відсік, а не приносимо просто людей у жертву своєї помилки. Це складно зрозуміти, коли екстрена ситуація, і все йде не так як завжди.
У той же час обов'язково треба зупинитись та перед зачинанням люку відповісти на питання: 1) корабель ДІЙСНО тоне? 2)ми зачиняємо ДІЙСНО той самий відсік, де пробоїна?
Тому моя стаття не про норми та про мораль. А просто казка. І кожен сам в ній побачить те, що готов побачити.
Йшов 2072 рік.
Після того, як у 2021 Австрія вела першою примусову обов'язкову вакцинацію, усі країни світу пішли на цей крок.
Починаючи із 2021 року вакцинували кожен 3-4 місяць починаючи із 12, в деяких країнах 5 років.
Враховуючи постійні сезони спалахи коронавірусу, по всіх країнах було прийнято рішення обмеження назавжди кількість учасниках на публічних заходах до 20 осіб. Мітинги та публічні акції були заборонені.
У 2050 році вакцинація стала обов'язковою для немовлят.
Починаючи із 2030 року невакциновані люди практично у всіх країнах були позбавлені права виборчого голосу. Вони стали ізгоями та мали селитись в окремих комунах. Їх проклинали та вважали винними у смертях.
Смерті продовжувались. Вірус мутував, як і грип, кожен новий сезон.
Із 2050 року усі країни ввели санкції проти невакцинованих, які обмежували їх спілкування офлайн із вакцинованими. І якщо до цього є були якійсь неофіційні відносини між людьми, наразі вони мали зупинитись.
Лікарням та лікарям було заборонено обслуговувати та відвідувати невакцинованих. За порушення заборон — ув'язнення.
Комуни невакцинованих стали закрити та про них намагались забути. ЗМІ не мали право висвітлювати питання тих, хто давно за словами медиків мали б померти, але чомусь продовжували жити. У більшості із країн була заборона на інтернет у комунах. Через обмеження ресурсів у більшості комун не було навіть мобільного інтернету. Зайва інформація про життя цих людей не мала потрапляти у суспільство. Комуни жили бідно та часто голодували.
Чомусь невакциновані, не зважаючи на велику кількість смертей та жахливі умови життя в комунах, все одно існували як клас.
Люди боялись невакцинованих, але цей страх робив невакцинованих у очах інших загадковими та навіть уподібнював до шаманів чи відьм. До них почали звертатись із незвичними проханнями ніби до темної сили. Невакциновані зрозуміли та почали це використовувати, надаючи послуги за кошти ніби вони відчували сили природи.
У 2070 році окремі медики та вчені почали відвідувати комуни та вивчати життя невакцинованих.
У 2071 році вчені почали надавати невакцинованим право виступати на ЗМІ, щоб пояснити їх живучість.
У 2071 року невакциновані стали сприйматись як пророки.
У 2072 році вперше за часи обмежень невакцинованим повернули виборче право та вперше у одній із країн світу Президентом стала невакцинована особа.
Під суспільним тиском вченим та медиком довелось переглянути процедури та протоколи лікування від коронавіруса.
Структура подібна ЄСПЛ, але із іншою назвою, визнала дії усіх країн по примусовій вакцинації протиправними та вчинки окремих посадовців вже посмертно визнали діями проти людства.
Коронавірус, кожен рік мутуючи, повністю змінив світ.
