Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Погортавши феміністські або “гендерні” журнали та сайти, неважко знайти публікації, у яких висловлюється стурбованість із приводу “повернення в Україну патріархату”. Феміністок непокоїть те, що на тлі військово-політичних потрясінь знову відроджується образ чоловіка-воїна. Зворотньою стороною цього процесу є відродження сильного образу жінки як матері, вірної коханої, такої собі “тихої гавані”, до якої, прийшовши з походу, повертається чоловік. Тобто, за великим рахунком, феміністок непокоїть якраз відродження традиційних гендерних моделей.
Було б дивно, якби на позитивні зміни не було ніякої реакції. Саме в руслі такої реакції варто розглядати запуск теми “невидимого батальйону”. Під останнім малася на увазі участь у війні жінок, котра, нібито, є незнаною для загалу суспільства. Здавалось би, немає нічого поганого у тому, щоб показати заслуги мужніх дівчат та жінок, котрі долучилися до оборони Вітчизни, будучи парамедиками, виконуючи інші важливі функції чи безпосередньо воюючи разом із чоловіками. Одначе тема “невидимого батальйону” була подана у зовсім іншому ракурсі. У публікаціях на цю тему можна знайти скарги на те, що наше суспільство живе застарілими гендерними уявлення, що це несправедливо і що ситуацію необхідно змінювати: потрібно відмовитися від традиційного підходу до гендерних ролей.
До цієї ж “опери” належить запуск флешмобу під хештегом # яНеБоюсьСказати. Суть флешмобу полягає у тому, аби жінки у інформаційному просторі ділилися історіями про те, як вони стали жертвами сексуального насильства. Звісно, проблема сексуального насильства існує. А як вона може не існувати у нашому суспільстві, де мораль була підточена спочатку більшовизмом, а потім — різкою хвилею лібералізму? У суспільстві, де дошлюбна чистота не цінується (а нерідко і висміюється), де такий високий рівень розлучень та абортів? Якщо не брати до уваги суто моральних напрямних вирішення цієї проблеми, то варто говорити передусім про суттєві зміни у законодавстві: більш жорстку кримінальну відповідальність за зґвалтування (у нас вона надзвичайно ліберальна), продаж зброї для цивільного населення, розширення меж самозахисту. Одначе тим, хто запускав флешмоб, ішлося не про реальне вирішення проблеми, а про привід для феміністичної пропаганди.
Читаючи топові пости, де емпіричний матеріал нерідко буває “притягнутий за вуха”, легко знаходиш класичне феміністське викриття “культури зґвалтування”. Наводячи приклад зустрічі із якимось дегенератом-ексгібіціоністом, вишколені у сучасних феміністичних ідеях панянки легко розгортають критику “патріархату” і закликають наше суспільство змінитися. І байдуже, що нормальний чоловік, побачивши б ексгібіціоніста, провів би з ним “виховну бесіду” ще до приїзду поліції. Все одно потрібно покритикувати чоловіків, бо всі вони — потенційні ґвалтівники.
Потрібно розуміти, що подібні флешмоби — це лише попередня артилерійська підготовка, котра передує наступу. Їхня мета — показати, що суспільство погане і накреслити вектор нібито потрібних змін. А зміни мають відбуватися через ширші інформаційні кампанії, а також систему освіту, де хлопчиків намагатимуться виховувати без “надмірної маскулінності”, а дівчаток берегтимуть від “віктимності”, під якою, щоправда, розумітиметься просто жіночність.
Сьогодні війна іде не лише на сході країни і не лише з Москвою. Сьогодні відбувається масштабна ідеологічна війна. І програш на фронтах цієї війни може мати катастрофічні результати.
06.07.2016 22:40
Від “невидимого батальйону” до # яНеБоюсьСказати
Майдан та війна принесли ряд змін, вектором яких є повернення до нормального, природного порядку речей. Серед них — позитивні зрушення у гендерній сфері. Масштаби цих зрушень не варто перебільшувати, але вони наявні. Щоб краще їх розгледіти, не буде зайвим
Майдан та війна принесли ряд змін, вектором яких є повернення до нормального, природного порядку речей. Серед них — позитивні зрушення у гендерній сфері. Масштаби цих зрушень не варто перебільшувати, але вони наявні. Щоб краще їх розгледіти, не буде зайвим скористатися збільшувальним склом — риторикою тих, кого такі зміни непокоять.Погортавши феміністські або “гендерні” журнали та сайти, неважко знайти публікації, у яких висловлюється стурбованість із приводу “повернення в Україну патріархату”. Феміністок непокоїть те, що на тлі військово-політичних потрясінь знову відроджується образ чоловіка-воїна. Зворотньою стороною цього процесу є відродження сильного образу жінки як матері, вірної коханої, такої собі “тихої гавані”, до якої, прийшовши з походу, повертається чоловік. Тобто, за великим рахунком, феміністок непокоїть якраз відродження традиційних гендерних моделей.
Було б дивно, якби на позитивні зміни не було ніякої реакції. Саме в руслі такої реакції варто розглядати запуск теми “невидимого батальйону”. Під останнім малася на увазі участь у війні жінок, котра, нібито, є незнаною для загалу суспільства. Здавалось би, немає нічого поганого у тому, щоб показати заслуги мужніх дівчат та жінок, котрі долучилися до оборони Вітчизни, будучи парамедиками, виконуючи інші важливі функції чи безпосередньо воюючи разом із чоловіками. Одначе тема “невидимого батальйону” була подана у зовсім іншому ракурсі. У публікаціях на цю тему можна знайти скарги на те, що наше суспільство живе застарілими гендерними уявлення, що це несправедливо і що ситуацію необхідно змінювати: потрібно відмовитися від традиційного підходу до гендерних ролей.
До цієї ж “опери” належить запуск флешмобу під хештегом # яНеБоюсьСказати. Суть флешмобу полягає у тому, аби жінки у інформаційному просторі ділилися історіями про те, як вони стали жертвами сексуального насильства. Звісно, проблема сексуального насильства існує. А як вона може не існувати у нашому суспільстві, де мораль була підточена спочатку більшовизмом, а потім — різкою хвилею лібералізму? У суспільстві, де дошлюбна чистота не цінується (а нерідко і висміюється), де такий високий рівень розлучень та абортів? Якщо не брати до уваги суто моральних напрямних вирішення цієї проблеми, то варто говорити передусім про суттєві зміни у законодавстві: більш жорстку кримінальну відповідальність за зґвалтування (у нас вона надзвичайно ліберальна), продаж зброї для цивільного населення, розширення меж самозахисту. Одначе тим, хто запускав флешмоб, ішлося не про реальне вирішення проблеми, а про привід для феміністичної пропаганди.
Читаючи топові пости, де емпіричний матеріал нерідко буває “притягнутий за вуха”, легко знаходиш класичне феміністське викриття “культури зґвалтування”. Наводячи приклад зустрічі із якимось дегенератом-ексгібіціоністом, вишколені у сучасних феміністичних ідеях панянки легко розгортають критику “патріархату” і закликають наше суспільство змінитися. І байдуже, що нормальний чоловік, побачивши б ексгібіціоніста, провів би з ним “виховну бесіду” ще до приїзду поліції. Все одно потрібно покритикувати чоловіків, бо всі вони — потенційні ґвалтівники.
Потрібно розуміти, що подібні флешмоби — це лише попередня артилерійська підготовка, котра передує наступу. Їхня мета — показати, що суспільство погане і накреслити вектор нібито потрібних змін. А зміни мають відбуватися через ширші інформаційні кампанії, а також систему освіту, де хлопчиків намагатимуться виховувати без “надмірної маскулінності”, а дівчаток берегтимуть від “віктимності”, під якою, щоправда, розумітиметься просто жіночність.
Сьогодні війна іде не лише на сході країни і не лише з Москвою. Сьогодні відбувається масштабна ідеологічна війна. І програш на фронтах цієї війни може мати катастрофічні результати.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Аудити безпеки в громадах: інноваційна методика для громад Галина Скіпальська 14:22
- Що приховала влада у державному бюджеті 2024 року? Любов Шпак 13:05
- "Гостомельська пастка" для місцевого самоврядування Володимир Горковенко 10:25
- Топ 5 податкових порушень у 2025 році Сергій Пагер 08:57
- Як почути майбутнє? Молодь, офлайн-спілкування і роль дорослих Олексій Сагайдак вчора о 15:49
- Секс під час війни: про що мовчать, але переживають тисячі Юлія Буневич вчора о 14:04
- Крутити корупційні схеми на загиблих – це за межею моралі Володимир Горковенко вчора о 10:13
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ Христина Кухарук 18.05.2025 17:58
- Вибір, як ключовий квант життя Алла Заднепровська 18.05.2025 13:44
- Пристань для Ocean-у Євген Магда 16.05.2025 18:32
- Регламентування та корпоративні політики для електронного документообігу Олександр Вернигора 16.05.2025 17:15
- Покроковий алгоритм бронювання військовозобов’язаних працівників Сергій Пагер 16.05.2025 12:23
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення Євген Магда 15.05.2025 18:32
- Бізнес у пастці кримінального процесу: хто вимкне світло? Богдан Глядик 15.05.2025 18:26
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15.05.2025 15:21
Топ за тиждень
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни 262
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ 158
- Пристань для Ocean-у 150
- Зупинити СВАМ – завдання стратегічного значення 137
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути 107
Популярне
-
Що змінило хід виборів у Румунії і який урок з них має винести Україна
Думка 9356
-
Новий формат переговорів. Про що Трамп дві години говорив з Путіним
8772
-
Власник вареничних "Балувана Галя" знову судитиметься із мережею "Галя Балувана"
Бізнес 3294
-
Експорт оборонних технологій: Україна має жорстко захищати свої розробки
Думка 3174
-
Помада в сховищі, манікюр після тривоги: історії українців, для яких бʼюті — це акт сили й виживання
Життя 2401
Контакти
E-mail: [email protected]