Хто має передавати в оренду СГ землі за законом про продовольчу безпеку?

Закон не визначає хто має бути орендодавцем земель що надаються в тимчасовому надзвичайному порядку, і тому виникає ризик неможливості його реалізації

Однією з ключових необхідних якостей будь-якого закону є його передбачуваність. У Дослідженні Європейської Комісії «Rule of law checklist» 11–12 березня 2016 року) було в цій частині зазначено, що «передбачуваність» означає не лише те, що приписи акта права мають бути проголошеними ще до їх імплементації, а й що вони мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб’єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними». На жаль українське законодавство відповідним критеріям часто не відповідає, що знаходить свій очевидний прояв у відповідних рішеннях ЄСПЛ.

14 квітня 2022 року набув чинності надзвичайно важливий Закон № 2145-IX, від 24.03.2022р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким було внесені безпрецедентні тимчасові зміни користування землями СГ призначення в період воєнного часу.

При практичному застосуванні норм вказаного Закону виникла проблема, що закон як виявилось не містить жодних положень щодо того хто має надавати в спрощеному режимі земельні ділянки СГ призначення для товарного сільськогосподарського виробництва строком на один рік, оскільки Закон цього взагалі ніяк не визначає.

Що цікаво, відповідний Законопроект № 7178 від 19.03.2022р. у відповідному місці відповідне питання врегульовував, може і не ідеально з точки зору теорії права, але і час зараз не ідеальний для юридичних шліфувань. Так, у прийнятій в 1 читанні версії ЗП № 7178 було сказано: «2) Передача в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до одного року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності … здійснюється районними військовими адміністраціями на таких умовах:»

Із незрозумілих причин в остаточній редакції вже Закону № 2145 вказане положення закону було змінене: «2) передача в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до одного року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності …. здійснюється на таких умовах:»

Відповідна колізія ніяк не витлумачена і у офіційному роз’ясненні Мінагрополітики, яке було опубліковане 08 квітня. Є лише абстрактне та загадкове положення, що «Передача зазначених земель в оренду здійснюють із дотриманням норм Земельного кодексу, Закону «Про оренду землі» тощо, але з урахуванням вимог зазначеного Закону, які відображені в пункті 27 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу.

Але як наприклад в принципі застосувати норми Земельного кодексу, Закону «Про оренду землі» для передачі в оренду так званих «землеволодінь» що в принципі не є земельними ділянками в розумінні ст. 79 ЗК України та не мають кадастрового номеру?

Особливої яскравості ситуація набуває при передачі земельних ділянок що перебувають в постійному користуванні державних підприємств. Нагадаю що після 28 травня 2021 року більшість земель України відповідно до вимог Закону № 1423-IX від 28.04.2021р. перейшла до комунальної власності, але якщо земельна ділянка перебуває у користуванні державного підприємства вона вважається державною власністю. Отже розпорядження такими ділянками має здійснюватись із врахуванням положень ст. 122 і начебто це має робити Укргеокадастр, але який саме УГК центральний чи обласні підрозділи? І як бути з відповідним державним підприємством що несе відповідальність за стан такої земельної ділянки і сплачує земельний податок? І яка роль РВА у всьому цьому процесі?

Не простіше ситуація із передачею в оренду не сформованих земель, які згідно із положеннями Закону № 1423-IX від 28.04.2021р. є комунальною власністю і відповідно належними орендодавцями є громади, які здійснюють надання земель виключно за рішеннями колегіального органу на сесіях, а Закон № 2145 нічого не говорить про те, що ці норми не застосовуються тимчасово.

З всього вищесказаного виходить патова ситуація, надання земельних ділянок держаної і комунальної власності у тимчасове користування строком на один рік просто неможливе, у всякому разі законним шляхом.

Я все розумію, що війна, немає часу, можливості для тривалої роботи над законопроектами, потрібно рухатись швидко та ефективно. Я розумію, що в умовах воєнного часу може прийматись спеціальне законодавство що виходить за межі тих того регулювання, що існує мирний час. Але, якщо створюється спеціальне регулювання, яке виходить за межі старого, то треба створити ці нові межі. Інакше ніяк.