Біда не в тому, що існують свавільники, а в тому, що ми залежимо від них

У продовження теми щодо перебігу подій по справі щодо неправомірного ув’язнення Сергія Скрипки, батька 4 дітей, у якого вбили матір і покалічили батька та якому інкримінують підготовку теракту...

«В подполье можно встретить только крыс…». Спадає на думку назва цієї книги, автором якої був відомий радянський дисидент Генерал Григоренко. Паралелі з цією книгою навіяні результатом сьогоднішнього судилища в Київському апеляційному суді, який нарешті приступив до розгляду апеляції захисту Сергія Скрипки.

При цьому надії на розгляд не було, оскільки, традиційно, за кілька хвилин до початку судового засідання представник ГВП звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи. Проте, припускаю, що вдалося нашим воякам прокурорам достукатися до серця столичної Феміди. Ілюстрацією до цього є перебіг судового засідання суду апеляційної інстанції, розпочате близько 14:10.

Не з’ясовуючи в прокурорів поважності причин неявки у попередні засідання, із замилуванням послухали прокурора, який запрошував використовувати апеляційної й інстанції замість офіційного аудіозапису судового засідання кіно громадської організації. Попри очевидну неспроможність такого клопотання з огляду на положення ч.5 ст.27, ст.ст.107,108 КПК України , Ваші честі з «лук’янівського храму» правосуддя все ж вирішили поглянути на аксіоматичні істини іншим чином, а точніше - прокурорським поглядом. Для цього потрібно було зібратися з думками, а тому вершителі правосуддя вервечкою вийшли в нарадчу кімнату.

Надалі події розвивалися за детективним сценарієм: пригнічені і спустошені вийшли з нарадчої кімнати. Відповідь очевидна - єдиним записом є офіційний журнал судового засідання. Процес стартував, але й закінчився, бо головуючому терміново знадобилося знову 5 хв перерви. Присутні в залі судового засідання особи відзначили пригнічений морально- психологічний стан головуючого в справі - Ященко.

 Можу лише уявити, який оскаженілий тиск чиниться відомством ГВП, яке вже давно не асоціюється у громадян України із законністю, на головуючого у справі! Усвідомлюю і я цей факт як народний депутат України та громадянин Україні. Проте за жодних обставин не планую миритися з цим свавіллям!

Біда не в тому, що існують свавільники, а в тому, що ми залежимо від них!

Отже, бачимо, що рішення, на жаль, - традиційне для осіб, для яких страх є наразі  не лише інстинктом, але й засобом існування та кар’єрного зростання. А поки маємо повну відмову в задоволені апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді.