СК РФ порушив кримінальну справу за геноцид проти В. Гелетея, В. Муженко й інших осіб. Багато пишуть про юридичну безперспективність таких дій. Та чи так це? Яка мета цієї справи й які кримінально-правові загрози від неї?
Слідчий комітет Росії порушив справу проти керівництва Збройних Сил України й інших невстановлених осіб за ч. 3 ст. 33, пп. «а», «б», «е», «ж», «л» ч. 2 ст. 105, ч. 3 ст. 33 ч.1 ст. 356, ч. 3 ст. 33 ст. 357 КК РФ, тобто організація убивств, застосування заборонених засобів і методів ведення війни та геноцид. Хоча по суті, новини тут немає, адже Н. Савченко вже пів-року назад затримано за схожим обвинуваченням. Збільшується лише масштаб справи.
На думку автора, задачі таких дій СК РФ можна умовно розділити на суто політичні (інформаційні) та кримінально-правові.
На наш погляд, у політичному плані порушення справи проти керівництва Збройних Сил України свідчить про підтримання окремими державними агентами Росії подальшої ескалації конфлікту на південному сході України.
У правових оцінках зазначеної постанови Слідчого комітету про порушення кримінальної справи, у тому числі й коментарі відомого російського адвоката Г. Резніка, більшість аналітиків сходиться до думки про її очевидну незаконність і політичність. Основний довод - в ній мова йде про можливі злочинні діяння, вчинені на території іншої держави (України), й такі що не відносяться до прав громадян Росії або законних інтересів російської держави. А геноцид як вид злочинів проти людяності, в історіїсудових процесів, розглядався лише міжнародним судом.
Автор цілком погоджується з наведеними доводами, однак з одним застереженням. Маючи порушену кримінальну справу "... проти інших невстановлених осіб", можна затримати й взяти під варту на території Росії будь-якого українського військового або правоохоронця, навіть насильно вивезеного з України, і навіть "цивільних" осіб, за ніби-то сприяння, фінансування, підбурювання й інші співучасницькі дії до вчинення військових злочинів і геноциду. Тому для громадян України вказана кримінальна справа приховує конкретні загрози їх правам і свободам, і недооцінювати її не варто.
В цій ситуації, на мій погляд, владі України варто невідкладно визнати на своїй території юрисдикцію Міжнародного кримінального суду ad hoc по подіям у "Лугандонії" й звернутися до прокурора вказаного суду з заявою щодо початку розслідування за можливими військовими злочинами й злочинами проти людяності, вчиненими на території Донецької й Луганської областей.
Таке, часткове визнання юрисдикції міжнародного суду на території України, на мій погляд, з одного боку, не буде суперечити висновку Конституційного Суду України від 11.07.2001 р. №3-в/2001 (справа про Римський статут) про неконституційність введення до системи судів України наднаціонального суду. А з іншого боку - зніме в очах світової спільноти політичне питання "військові злочини вчиняють українські військові". І ще, знаючи наших окремих можновладців, їх "компетентність і порядність", початок процедури міжнародного розслідування упередить у їх діях можливі вчинки, що відносяться до категорії "військові злочини й злочини проти людяності", що безумовно корисно Українському народу.
