Думай, дивись, поширюй українське, - казали вони

На Сході люди не спаплюжені інтелектом, - казали вони.

В умовах не лише військової, але й інформаційної окупації окремих територій країни, українська держава спільно з міжнародними партнерами вже 5 рік працює над забезпеченням мешканців прифронтових територій доступом до українського телебачення.

З машини виринає усміхнене обличчя в капелюсі, очі сумні. Водій спокійний, хоч двічі скасовував поїздку через страх. Перепитував, чи це підконтрольна Україні територія, ввечері за день до поїздки не відповідав, кажуть, якась п'янка, мабуть, з того ж страху.

Виконати свій громадянський обов'язок на виборчій дільниці з нас всіх сьогодні вирішив лише він.

- А ми в Слов'янськ поїдемо? В мене там донька, так би хотілося, недалеко ж, правда, - Артем, спокійний, на вигляд найбільш врівноважений. У нього своя мета їхати на Схід, як і в кожного з нас.

Таня опікується сумними очима в капелюсі (Іван), хоч в самої теж не краще. Нещодавно Таня вирішила піти в кілери. Не буквально, хоч в прямому значенні. Робота в державних органах відкриває відтінки, тих зрозумілих кольорів. Ти вже не знаєш, хто ти і де світле. 

З багажника виглядає чехол від гітари, Ваня пішов з дому, сумку не забрав, речі їдуть замість музичного інструменту.

Ваня одягнув мантію, попередивши, що краще на голе тіло, а взагалі, це щоб сонце не заважало бачити екран камери. Мантію на резинках тримає велика булавка від вроку. Не допомогла, - з сумом сказав Ваня.

Знаєш, я думаю, не треба, щоб він спав, - Таня кивнула на Ваню, - піде воно вночі гуляти і лови його потім тим Херсоном по кабаках. Вані краще спитися, коли хитає, а дороги тут не дуже, шансів на міцний сон більше.

В Херсоні нас зустріла вже місцева журналістка. До війни вона була місцевою в Криму. Дівчина сьогодні була спостерігачем на виборчій дільниці. Гуляє нас річковим вокзалом та ліченими пам'ятниками Суворова, який тут ніколи не був і стосунку до міста не має. В місті багато котів та підтоплених нахилених будинків. Спілкуємося українською. Біля старезного дерева, Женя нас лишає, дає обіцянку - наступного разу провести екскурсією рідною українською Феодосію.

Ми з Таньою марно перебираємо каналами, радість мати телевізор рідкісна. Вимкнули знайшли фільм про “бітлів” на ноутбуці.

За сніданком з екрану нам повідомили, що група редакторів “плюсів” випромінює оптимізм. Єдиний свідомий з нас радіє, що він в більшості - 43%.

Їдемо в машині, обговорюємо біблійське вистигання любові, солоні від грішних людей водоймища.

Дорогою до Чаплинки нас супроводжує той, хто введе нас в невідомий світ наляканих людей.  

Живи, думай, поширюй українське.