Проблеми застосування договорів NDA в Україні. Огляд судової практики

У статті наведена правова аналітика щодо застосування договорів NDA в Україні.

   Важливість цієї правової категорії випливає із того, що на сьогодні, без підписання договору NDA, по суті, не розпочнеться робота над будь-яким it-продуктом, виходячи звісно із здорового правового глузду та нинішніх реалій. Іншими словами, NDA (Non-disclosure agreement) – це угода, предметом якої є охорона комерційної таємниці або конфіденційної інформації, що стає відомою одній стороні при здійсненні  співпраці  у сфері інформаційних технологій з іншою стороною.

  Широкою є практика застосування подібних договорів у західній правовій традиції. В Англії, приміром, законодавство встановлює незалежність NDA договорів від основного договору співпраці між сторонами та наводить можливі варіанти  конфіденційної інформації, зокрема, сюди відносяться відомості про виробників і постачальників, вимоги клієнтів, переговори щодо контрактів, інформацію про товари значного попиту тощо. У Сполучених Штатах Америки -  відрізняють конфіденційну інформацію у вузькому сенсі від комерційної таємниці. Остання, до речі,  може зберігатися практично безстроково, тоді як безстрокові NDA не завжди можуть бути підтримані судами. Також в цій країні є законодавчі вимоги щодо географічних меж дії відповідних договорів.  У ФРН на правочини NDA поширюються норми Цивільного кодексу та закону про захист комерційної таємниці. Оскільки Німеччина є членом Європейського Союзу, то відповідний закон про захист комерційної таємниці прийнятий  на виконання Директиви ЄС 2016/943 від 08.06.2016. Порушення умов договорів NDA є протиправним діянням щодо набуття комерційних таємниць.

  Відразу зазначу, що у вітчизняному законодавстві подібний вид правочину належним чином не врегульований. Відтак, зазвичай сторони керуються положеннями Цивільного кодексу України про свободу договорів та низкою положень ЦКУ та ГКУ про комерційну таємницю, її предмет та особливості правового захисту . В той же час слід зазначити про відсутність чіткого розмежування понять комерційної таємниці та конфіденційної інформації. В різних нормативно-правових актах наводяться визначення відповідних категорій, які з-поміж того, що  корелюються між собою,  мають і свої  відмінності.  Так, ст.21 закону України «Про інформацію» містить визначення конфіденційної інформації, відповідно до якого - конфіденційною визначається інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, та яка може поширюватися за згодою відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов. Відповідно до ст.505 ЦКУ комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. Зазвичай, в угодах NDA наводиться інформація, що становить предмет комерційної таємниці, відтак, з відповідним договірним положенням простіше відновити в судовому порядку порушені права.

   Останніми роками дедалі більше з’являється актуальних судових кейсів з цієї тематики. Так, у своєму рішенні від 20.05.2020 року по справі № 757/17647/19-ц Печерський районний суд міста Києва встановив, що відповідачем було порушено умови угоди про нерозголошення конфіденційної інформації шляхом розміщення відповідної інформації на своїх  сторінках в соціальних мережах, внаслідок чого компанії було завдано чималих збитків. Відповідно до матеріалів справи відповідач, порушуючи умови договору NDA, у своїх публікаціях в соціальних мережах розповсюдив інформацію про контрагентів позивача, внаслідок чого, один із них в перспективі відмовився від подальшої співпраці з позивачем. Цим позивачеві було завдано збитків у вигляді упущеної вигоди. Відтак, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять докази, які підтверджують факт співробітництва позивача з контрагентами, інформацію про які було розголошено відповідачем. Крім того, позивачем було доведено факт встановлення заборони на поширення конфіденційної інформації щодо позивача шляхом надання угоди про конфіденційність. Неправомірне  поширення конфіденційно інформації було підтверджено шляхом огляду записів відповідача у соціальних мережах. Позивачем доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та отриманими позивачем збитків. Відтак,  позов компанії було задоволено повністю, з особи, винної в розголошені конфіденційної інформації було стягнуто упущену вигоду.

  Цікава в цьому контексті й справа №907/258/18 (Постанова Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2019р.), в якій суд сформулював висновок, за яким договір про нерозголошення конфіденційної інформації продовжує свою дію і після припинення основного договору.

    У реєстрі зустрічаються й інші приклади судових рішень, в яких суд  відмовляв в задоволенні позовних вимог, що стосуються порушень зобов’язань за договорами NDA через недостатню аргументаційну  базу  чи наявність суперечних договірних положень. З огляду на це, при укладенні відповідних договорів рекомендовано заручатися  консультацією фахівців у сфері правового захисту інформаційних технологій.