КПК в контексті процесу десепаратизації України

Якщо норми матеріального права передбачають покарання за злочини проти основ національної безпеки, які нещодавно були зроблені більш жорсткими, то норми процесуального права залишають підозрюваним та обвинуваченим лазівки, що дають можливість ухилятися від

Україна є суверенна, незалежна, демократична, унітарна, правова держава. На жаль, ми зіткнулися із реальноюзагрозою не просто державному ладу, але й територіальній цілісності України,самому існуванню держави Україна. Ця загроза походить ззовні, проте, разом зтим, через зовнішнє замовлення та зовнішній вплив руйнівні процеси відбуваютьсявсередині держави.

Кримінальне законодавство України в частині основ національної безпекиУкраїни по суті, не набувало широкого застосування протягом періодунезалежності України через ряд причин, проте питання його застосування посталоособливо гостро на даний час через штучне поширення ідей сепаратизму в Україні,що вилилося у силове протистояння в Донецькій та Луганській областях.

Разом з тим підпільну підривну діяльність, спрямовану на порушеннятериторіальної цілісності та національної безпеки України здійснюють різнісуб’єкти також в інших областях. Більше того, деякі фізичні й навіть юридичніособи практично не приховують цілей і завдань своєї діяльності, цілком відкритопрацюють на підрив національної безпеки України та порушення територіальноїцілісності держави. Сюди відноситься як активна пропаганда, так і фінансуваннясепаратистських рухів на території України, до яких входять, в тому числі,громадяни іноземних держав.

Не менш гостро постає питання підпільної діяльності посадових осіб України,які активно співпрацюють з сепаратистами та розвідувальними йконтррозвідувальними органами і посадовими особами іноземної держави, котрі виконують завдання із дестабілізаціївнутрішньої ситуації в Україні та дискредитації держави вочах світової громадськості.  

По суті, ряд суб’єктів держави Україна, а також інших держав зараз вчиняютьзлочини проти основ національної безпеки України, передбачені ст. 109 – 114-1Кримінального кодексу України. У зв’язку з цим постає питання притягнення цихсуб’єктів до кримінальної відповідальності, відповідно до чинногозаконодавства, а також адекватність санкцій, передбачених цими статтями.

08.04.2014 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесеннязмін до Кримінального кодексу України» (Закон від 08.04.2014 № 1183-VII), яким внесла зміни до ст. ст. 110, 111, 113, 114КК України, а також доповнила кодекс статтею 114-1 «Перешкоджання законній діяльності Збройних СилУкраїни та інших військових формувань». Цей акт передбачає збільшення санкцій, тобто,посилення кримінальної відповідальності за деякі злочини проти основнаціональної безпеки України.

Не менш складним питанням є процесуальна сторона. Якщо норми матеріальногоправа передбачають покарання за злочини проти основ національної безпеки, якінещодавно були зроблені більш жорсткими, то норми процесуального правазалишають підозрюваним та обвинуваченим лазівки, що дають можливість ухилятисявід процесуальних дій, переховуватися від слідства та продовжувати вчиняти тойсамий, а також інші злочини.

          Справав тому, що неодноразово мали місце випадки, коли особи, яких затримували запідозрою у вчиненні кримінальних правопорушень проти основ національної безпекиУкраїни, після обрання судом запобіжного заходу, який не передбачав триманняпід вартою, переховувалися від слідства та продовжували вчиняти інкримінованіїм правопорушення.

          Відповіднодо п. 4 ч. 2 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжнийзахід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється абообвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання увиді позбавлення волі на строк понад п’ять років.

          Наприклад,санкції ч. 1 ст. 110 (посягання на територіальну цілісність та недоторканістьУкраїни) і ч. 1 ст. 110-2 (фінансування дій, вчинених з метою насильницькоїзміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, змінимеж території або державного кордону України) КК України передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строквід трьох до п’яти років.

          Такимчином, суд, обираючи запобіжний захід практично не має підстав обиратизапобіжний захід у вигляді тримання під вартою підозрюваних та обвинуваченихосіб. Відповідно, для них обираються інші запобіжні заходи, які дозволяютьпідозрюваним чи обвинуваченим вчиняти незаконні дії з метою уникненняпокарання, переховування від правосуддя і продовження вчинення правопорушень.Власне, такі випадки були і вони не поодинокі.

          Запобіжнізаходи у вигляді звільнення під заставу, особистого зобов’язання, тощо незабезпечують досягнення мети застосування запобіжного заходу, передбаченої ч. 1ст. 177 КПК України, зокрема, відповідно до п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, такоюметою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідуваннята/або суду, а також запобігання вчиненню іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якомупідозрюється, обвинувачується особа.

          Враховуючи небезпеку таких злочинів таїх наслідки, які спостерігаються, зокрема, в Донецькій та Луганській областях,можливість для підозрюваних та обвинувачених переховуватися від слідства іпродовжувати вчинення правопорушень становлять пряму загрозу не лише суспільнимвідносинам в сфері національної безпеки й функціонування інститутів державноївлади, а й безпеці громадян України, загрожують функціонуванню фінансовоїсистеми, інфраструктури, безперебійному здійсненню соціальних виплат тощо. Всеце є можливим через те, що такі злочини практично завжди супроводжуютьсянасильством із застосуванням зброї, заподіянням фізичної шкоди та смертігромадянам і нанесенням матеріальної шкоди державі, фізичним та юридичнимособам.    

24.07.2014 у Верховній Раді групою народних депутатів булозареєстровано Проект Закону провнесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо триманняпід вартою осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів протиоснов національної безпеки України) реєстраційний номер 4370а.

Ним пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексуУкраїни, якими зробити більш суворими критерії при обранні запобіжного заходуособам, яким інкримінують вчинення кримінальних правопорушень проти основнаціональної безпеки України, передбачених передбачених ст. 109-114-1 Кримінального кодексуУкраїни.

Одним з питань, які слід врахувати, це те, чи має місце можливе обмеженняправ і свобод громадян, адже, відповідно до змін, що пропонуються, фактичнопропонується надати суду можливість обирати запобіжний захід у вигляді триманняпід вартою не залежно від того, до якого ступеня тяжкості відноситься злочин.

Так, відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматисяпід вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та впорядку, встановлених законом.

Проте, запропоновані зміни не призведуть до обмеження прав і свободгромадян.

По-перше, норма в запропонованій редакції не є імперативною і відповідаєзагальному положенню ч. 2 ст. 183 КПК України, яка чітко у виключному порядкурегламентує підстави, на яких суд має право (а не зобов’язаний) обрати особізапобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

По-друге, так само не передбачається імператив у питанні встановлення/невстановлення розміру застави у кримінальному провадженні, в якому щодо особиобрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

По-третє, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою застосуваннязапобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особоюкримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатніпідстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений,засуджений може здійснити дії, передбаченіч. 1 ст. 177 КПК України, про якізазначалося вище (спроби переховуватися від органів досудового розслідуваннята/або суду, а також вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якомупідозрюється, обвинувачується особа тощо). Слідчий, прокурор не мають права ініціюватизастосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК України.

В будь-якому разі, процес десепаратизації, в тому числі,його юридична сторона потребуватиме значних зусиль і часу. Власне, юридичнасторона питання зараз набуває важливого значення, оскільки як ніколи необхідноюстала правозастосовча практика в даному питанні.