Місто Умань: його біль вилікує שִׂמְחָה (“радість”)

Есе для конкурсу "Моє місто: що йому болить і як його лікувати" (у рамках програми Завтра.UA Фонду Віктора Пінчука)"

הבה נגילה 

 הבה נגילה 

 הבה נגילה ונשמחה

!עורו, עורו אחים

  עורו אחים בלב שמח

Радіймо,

Радіймо,

Радіймо і тріумфуймо!

Пробудіться,

 пробудіться, браття!

Пробудіться, 

браття, з радісним серцем

2024. Хасиди святкують Рош га-Шана. Попри війну Росії проти України вони тут. Щоб дістатися Умані їм довелося провести в дорозі майже три доби. Вони добиралися потягами зі Словаччини, Угорщини та Чехії, автобусами та навіть таксі, бо літаки в Україні не літають. Їх не зупиняє ні важка дорога, ні війна в Україні. Попри війну Росії проти України вони тут. Моє місто, הָבָה נָגִילָה‎ - “возрадуйся”!

Квітень 2023-ого - о, я його пам'ятаю. “Ракетний удар по багатоповерхівці в Умані: всі подробиці, фото і відео”, “Ракетна атака по Умані: момент удару потрапив на відео, постраждалих побільшало”, “Коригував ракетний удар по багатоповерхівці в Умані: СБУ оголосила підозру російському генералу”... 

Віталік, ти як?

Живий. Все ок. Правда кухні нема. І вікон у спальні.

"Відбулася повна руйнація дев'яти квартир, вісімнадцять квартир — значні руйнування, решта квартир різного ступеню руйнування. Загальний висновок — підлягає реконструкції перший під’їзд повністю, оскільки там ступінь технічних руйнувань досить великий. І другий під’їзд частково придатний для проживання і замінами певних комунікацій". Це благословенне місто. Тут завжди панує мир ? На тій кухні у 2019-ому ми монтували відео для мого онлайн-курсу про електронну демократію в містах України. Потім з іншими студентами УДПУ зробили все для того, щоб в Умані запровадили “громадський бюджет” та е-консультації. У нас вийшло. Ще на цій кухні ми писали нашу англомовну грантову заявку - хотіли зробити відеоролики про архітектурні споруди українських міст, зйомка з дронів… Грант нам не дали. А через 3 роки почали зникати в уламках міста, зі своїми церквами і соборами, старовинними будівлями. Наша місто теж?

Звісно то був не єдиний обстріл. Словом, мало було причин для радості. Може тому святкування Рош га-Шана було нашому місту таким очікуваним і потрібним. 

Іду по Садовій. Підходить чоловік в білому.

Де могила цадика Нахмана? – питає в мене англійською.

Я пояснюю: пройти туди, повернути туди… Він мене перебиває.

Ні. Могила Нахмана тут. – І показує на серце. 

Усміхається і йде.

“Так воно і є”, - подумала я. І все ж яка стійка мотивація керує цими людьми і повертає їх на вулиці мого міста. “Служіть Господу в радості, предстаньте перед ним зі співами!” Яка глибока радість дає вголос співати такі пісні - повні життя! Вони не бояться ні обстрілів, не чують звуки сирен. Вони в Ізраїлі певно звиклі до тривог, але тут, біля могили Нахмана, відчувають якийсь особливий захист. ניגון חוץ' מי חודי - нігун “Хоч ми худі” доноситься з “єврейського кварталу”. Мені стає радісно. Я почуваюсь в безпеці. Божественне заступництво? Пройдуся. Переді мною пострадянські десятиповерхові будинків, поруч – сучасні готелі. На табличках - написи українською та івритом: במקרה של שריפה לטלפן (ПРИ ПОЖЕЖІ ДЗВОНІТЬ 101).

Згадую, як гуляла містом з Павлом Робертом Маґочій. Я тоді ще допомагала з командою істориків в УДПУ ім. П. Тичини презентувати його книжку “Євреї та українці. Тисячоліття співіснування”. А потім поїхали разом у Вінницю. Умань його захоплював. Він розповів, що у 1994 році Умань відвідали близько трьох тисяч паломників, а починаючи з 2012 року в середньому до міста приїздять від двадцяти до тридцяти тисяч хасидів із Північної Америки, Австралії, Ізраїлю, низки країн Західної Європи, а також Росії. Хоча їхня основна мета – помолитися на могилі рабина Нахмана, проща такого масштабу значно вплинула на інфраструктуру Умані. Для задоволення паломницьких потреб було збудовано нову синагогу на чотири тисячі осіб, відновлено надгробок над могилoю раббі Нахмана, відкрито їдальні з кошерною їжею на декілька тисяч осіб та крамниці, де можна придбати релігійні артефакти і молитовники. Прочани, що прибувають в Умань, представляють повний спектр юдаїзму – від брацлавських та інших хасидів європейського походження до євреїв східного обряду з Марокко, Ємену та Центральної Азії, а також сефардських євреїв з усієї діаспори. Я думаю, нам слід зберегти це унікальне українсько-єврейського співжиття в час війни Росії проти України. Зміцнити його, зміцнитися ним. В Умані це впадає у вічі більше ніж деінде - близькість двох безперечно неоднорідних народів зі спільною історією. “Єврейська присутність у сучасній незалежній Україні дуже відрізняється від того, якoю ця присутність була в минулому. Перед Другою світовою війною євреї становили понад 15 відсотків населення України; нині вони складають в Україні заледве 0,2 відсотка. Втім, значимість єврейського народу не варто зводити лише до статистики. Іншими словами, доля тих 100 тисяч євреїв сьогоднішньої України така ж важлива, як і доля усіх інших людей, з яких складається 45-мільйонне населення країни”, – писав Павло Роберт Маґочій у 2018-ому. Війна Росії проти України актуалізує всі питання, пов'язані з нашим співіснуванням - єврейського та українського народів. На рівні мого міста теж. У війні з Росією нам потрібна підтримка єврейської спільноти.

Іду далі. Чую гучніше співи з синагог. Паломники розмовляють біля автомата з кавою. Чоловіки тримають в руках розгорнуті молитовники - сидури. На них білі довгі халати. Бачать українських поліцейських - ті, патрулюють вулиці. "Слава Україні!", - вітають. Серед паломників помічаю кількох військовослужбовців Збройних Сил України у військовій формі. На рукаві української форми - нашивка із золотою зіркою Давида на червоно-чорному тлі. Єврей і український воїн? Приїхав на могилу Нахмана з-під Бахмута ? Пам'ятаю, як брала інтерв'ю в уманських добровольців - просто в цьому кафе навпроти. 

Повертаю ліворуч. Садова вулиця, 32А - я прийшла. Стоїть моя ‘п'ятиетажка” як і стояла. Виходять студенти. Говорять голосно між собою. Сміються. Радіють. Років три я жила тут, так, три. Бувало не виходило заснути через співи паломників. Я любила ці співи. Я дивилась любовно на феєрверки, які вони запускали тоді. Я захоплювалась їхніми танцями, їхньою радістю. Вона розвивалась старими вуличками Умані, стікала у благодатну річку з білими берегами, бризкала святковими іскрами в очі уманчан.  

Моє місто зцілить їхня радість. Нас зміцнить наший зв'язок і взаємопідтримка. Так було тисячоліття. Це так потрібно нам зараз - в умовах війни. “Пробудіться, браття, з радісним серцем, пробудіться” - нам треба почути ще раз їхню радісну пісню в час війни. Попри страждання і втрати з радісним серцем наближати перемогу. «Хава наґіла», жителі мого мученицького міста. «Хава наґіла», жителі мого благословенного міста. «Хава наґіла», так наближаймо перемогу і зустріньмо її в ясний день не зі змученими серцями, а сповненими життям; зі реконструйованими будинками і вірою у наш тріумф.