Ототожнення адвоката з клієнтом в Україні: "кейс Шевчука" та міжнародний контекст

Ототожнення адвоката з клієнтом підриває незалежність професії та потребує законодавчого врегулювання

Однією з ключових загроз незалежності адвокатської професії в Україні сьогодні є тенденція ототожнювати адвокатів зі своїми клієнтами — не лише в медіапросторі, а й у суспільній свідомості. Така практика підриває фундаментальні гарантії права на захист, порушує юридичну нейтральність адвоката та створює додаткові ризики для будь-якого захисника, який береться за складні або «нелюбі» справи.

Проблема зовсім не є абстрактною, як на то посилаються багато журналістів та активістів. Дана проблематика вже неодноразово піднімалась на різноманітних фахових дискусіях та, зокрема, була предметом міжнародної конференції «Protecting Lawyers from Identification with Their Clients: International Standards and Ukrainian Legislation», яка відбулася в Києві 8 вересня 2025 року під патронатом Ради Європи та EU Project Pravo-Justice. На цьому заході були присутні представники державних інституцій, адвокатської спільноти, міжнародних організацій, журналісти та експерти, які одностайно наголошували на серйозних викликах, пов’язаних із ототожненням адвокатів з клієнтами в умовах війни та підвищеної політичної чутливості справ.

Так, міжнародний консультант Ради Європи, британський баристер та співавтор Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката, пан Джеремі МакБрайд, вказував на те, що захист адвокатів від цієї форми тиску є ключовим елементом незалежності правової професії та верховенства права. Конвенція, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи в березні 2025 р., прямо передбачає обов’язок держав гарантувати адвокатам захист від необґрунтованих наслідків ототожнення з клієнтами.

Голова Офісу Ради Європи в Україні Мачей Янчак та інші партнери заходу звернули увагу, що це питання особливо гостро постає у випадках, пов’язаних із захистом осіб, підозрюваних у державній зраді, воєнних злочинах або участі у незаконних збройних формуваннях. Там, де слухання — публічні, а суспільний резонанс — високий, ризики того, що адвокат стає «символом» свого клієнта або несе відповідальність за них у суспільній думці, значно зростають.

Ця професійна дискусія була спрямована не лише на обмін думками, а й на узгодження розуміння міжнародних стандартів і механізмів їх адаптації в українське законодавство. Окремі сесії заходу були присвячені саме відокремленню ролі адвоката як професіонала від дій, мотивів чи статусу клієнта у сприйнятті медіа, публічних діячів та суспільства.

З міжнародної точки зору, Конвенція Ради Європи про захист професії адвоката — це новий етап визнання важливості самостійної, незалежної, безпечної юридичної діяльності як передумови доступу до правосуддя. Вона встановлює гарантії свободи висловлення, конфіденційності спілкування з клієнтами, захисту від переслідувань і тиску, а також чітко підкреслює: держава має гарантувати, що здійснення адвокатської діяльності не стає підставою для будь-яких форм тиску, переслідування або негативного публічного сприйняття адвоката через його захист певного клієнта.

Українська дискусія на цій темі також виявила, що практика ототожнення адвоката з клієнтом — це не лише проблема окремих випадків у медіа. Вона є частиною ширшої суспільної реакції на складні кримінальні справи, у тому числі ті, що мають політичне забарвлення. І за таких обставин юридична професія опиняється під подвійним тиском — з боку публіки та тих, хто вважає, що адвокати повинні бути «відповідальними» за дії своїх клієнтів. В окремих випадках, найбільш вираженим з яких можу назвати свій власний кейс - коли, адвокати можуть ставати об’єктом цілеспрямованої та заказної медіа-атаки, повязаної з ототожненням захисника з його клієнтом. Навіть якщо адвокат представляв певної особи багато років тому й клієнт на той момент мав зовсім інший в суспільстві статус.

«Кейс Шевчука» як показовий приклад ототожнення адвоката з клієнтом

Отже одним із найяскравіших прикладів, що ілюструє загрозу ототожнення адвоката з його клієнтом, є ситуація навколо моєї професійної діяльності в справі щодо Іллі Ківи — особи, яка на той час обіймала посаду начальника одного з управлінь Міністерства внутрішніх справ України, відповідального за протидію незаконному обігу наркотичних засобів. У межах цієї справи я як адвокат представляв правові інтереси цієї особи в рамках кримінального провадження. Це було здійснено у законний спосіб і в період, коли Ілля Ківа мав офіційний державний статус.

Важливо чітко підкреслити: представництво в межах кримінального захисту — це професійний обов’язок адвоката, закріплений Конституцією та законодавством України. Попри це, пізніше, після того як Ілля Ківа перестав бути державним службовцем та опинився під підозрою у державній зраді, частина публічного дискурсу стала повертатися не до фактів справи, а до моєї ролі як адвоката саме цього клієнта.

Унаслідок цього виникла тенденція персоналізувати юридичне представництво і сприймати захисника як співвідповідального за дії чи статус колишнього клієнта. Саме така логіка є типовою для ототожнення адвоката з клієнтом — коли професійна функція адвоката починає трактуватися як моральна чи політична підтримка дій клієнта, незалежно від того, чи має це юридичне підґрунтя, чи ні. Такий підхід суперечить не лише базовим принципам права на захист, а й міжнародним стандартам щодо незалежності адвокатської професії.

У цьому році, коли мене обрали до складу Комісії з відбору кандидатів на керівні посади у Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП), саме ця історія стала предметом широких публічних дискусій і маніпуляцій з боку окремих активістських і медійних ресурсів. Досить показово, що хвиля медіа-хейту була чітко скоординовата активістами. Заяви окремих громадських організацій, у тому числі Transparency International Ukraine, звертали увагу на публічні оцінки, дисциплінарні та етичні питання, висвітлені в медіа та журналістських розслідуваннях, і закликали переглянути моє призначення до конкурсної комісії. Ці звернення стали частиною широкого інформаційного тиску, де факт моєї участі як захисника у певній справі був використаний як аргумент щодо «недостатньої доброчесності» для участі у конкурсі.

Позиція Офісу Генерального прокурора полягала в тому, що рішення щодо мого включення до складу конкурсної комісії було ухвалене у межах чинної процедури: у відведений строк було подано чотири кандидатури, і після відмови одного з кандидатів, я залишився єдиним, що відповідав вимогам. Також голова Ради прокурорів України офіційно прокоментував, що спроби тиску та маніпуляцій з боку окремих медіа і громадських діячів є неприйнятними і не мають під собою законних підстав.

Після хвилі медіа-хейту я публічно виступив в ІА Інтерфакс-Україна із заявою, в якій засудив факти фізичних погроз, які пролунали на мою адресу, а також відносно членів моєї родини. У ній я наголосив, що жодні політичні або громадські претензії не можуть виправдовувати насильство чи тиск на адвоката та його близьких. Водночас окремі активістські та медійні ресурси, що раніше брали участь у кампанії маніпуляцій щодо мого призначення до конкурсної комісії, продовжили трактувати цю заяву як спробу «захистити власну репутацію» або навіть применшити серйозність загроз, фактично заперечуючи реальні ризики безпеки. Цей епізод наочно демонструє, що маніпуляції з ототожненням адвоката з клієнтом здатні перерости не лише у дискредитацію, а й у пряму загрозу фізичній безпеці, що є абсолютно неприпустимим у правовій державі.

Водночас результати цієї медіа-кампанії — це не лише персональні звинувачення. Вони показують, як легко професійну роль адвоката можуть витіснити з дискусії факти справи та юридичні рамки, і як суспільна думка та медіапростір починають домінувати над правовими аргументами. Саме це створює потенційно небезпечний прецедент: адвоката можуть автоматично асоціювати з майбутніми чи минулими діями клієнта, навіть якщо між ними немає жодного юридичного чи фактичного зв’язку.

Такі випадки підкреслюють, що правова відповідальність за ототожнення адвоката з клієнтом має бути чітко врегульована відповідно до міжнародних стандартів, а не залишатися предметом маніпуляцій чи політичних атак. Цей механізм потрібен не для того, щоб «приховувати» інформацію про представництво — адже статус адвоката є публічним — а для того, щоб уникати необґрунтованих наслідків, які шкодять незалежності та функціонуванню правової професії в Україні.