У політичних сил є усього два варіанти. Перший - шукати ідейних кандидатів і розвивати партійні структури в регіонах. Другий - "здати в оренду" партійний бренд.
Просто зараз в Україні розгортається черговий етап надзвичайно напруженого і драматичного політичного протистояння. Про цю епічну битву не напишуть ЗМІ, ви не побачите її у вечірньому праймі на телебаченні, навіть топ-блогери з інфлюенсерами – ані пари з вуст. А між тим – це надзвичайно важлива історія. Вона про те, як саме партії обиратимуть і висуватимуть своїх кандидатів на місцевих виборах.
Вибори наприкінці жовтня відбуватимуться за новим законом. Можливо, правила ще змінюватимуть. Але так чи інакше значна частина кандидатів до різного роду рад йтимуть під партійними прапорами. Що це означає? З одного боку, світлим і натхненним волонтерам, які хочуть безкоштовно працювати депутатами місцевих рад, потрібно знайти собі політичну партію, ідеологію якої вони поділяють. З іншого боку, партіям потрібно відшукати багато тисяч світлих і натхненних волонтерів, які готові інвестувати свій час і зусилля в розвиток власних громад. Це теорія.
На практиці відбір кандидатів виглядає зовсім інакше. Якщо дуже спрощено, місцеві еліти, які мають гроші чи інші ресурси, фактично купляють право балотуватися під прапором тієї чи іншої політичної сили. Вони обирають партії, які є популярними у їхньому регіоні, щоб майже гарантовано стати депутатами.
Тому у місцевих радах часом і утворюються досить дивні альянси зі здавалося б непримиримих ідеологічних противників. Для партій така співпраця дуже ризикована. Вони віддають свій бренд людям із, м’яко кажучи, ненайкращою репутацією. Згадайте новини про п’яних депутатів за кермом, махінації з місцевим бюджетом чи постріли в громадських місцях. Але саме такими є правила «політичних франшиз». Просто зараз переговори про «оренду політичних брендів» йдуть у різних партійних штабах, напівзачинених елітних ресторанах, п’ятизіркових комплексах.
Партії та соціальний ліфт
Партії, які на місцевих виборах намагалися йти іншим шляхом, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Хоча саме місцеві вибори могли б дати політсилам такий потрібний поштовх у розвитку, а для всієї країни бути потужним соціальним ліфтом.
Безумовно, це копітка праця – знайти і мотивувати цих людей. Пересвідчитися, що замість того, як заробити на питаннях землі, бюджету і розподілі комунальної власності вони реально будуть готові сфокусуватися на життєво важливих для будь-якої громади парках, дорогах і ЖКГ.
Крім того, умовні волонтери – це ще й страшенно незручно. Не виключено, що згодом доведеться пояснювати їм логіку дій усієї партії, давати можливість впливати на прийняття рішень, і, страшно сказати, дозволити брати участь у виборах партійного керівництва. Це така тяжка і часом невдячна робота з розбудови партійної структури.
І це ще не все. Бо у випадку з умовними волонтерами одразу ж виникає питання, а хто візьме на себе всю агітацію в регіоні? Умовні бізнес кандидати разом із купівлею франшизи готові комплексно закрити і питання з бордами, і ефіри на регіональному телебаченні, і поширення газети, можуть доплатити спостерігачам і членам комісій, які рахуватимуть голоси.
Країні потрібні кандидати
Так чи інакше і кандидати, за яких не соромно, і партійне будівництво – це цивілізована європейська практика. Для більшості гравців – це у підсумку питання політичного виживання. Бо спочатку Президентські, а згодом і парламентські вибори минулого року показали шалений попит на нові обличчя. Кваліфіковані, досвідчені і некорумповані управлінці – це справді найбільший дефіцит у країні.
Утім, кожен виборець теж може зробити свій внесок у те, щоб подібні соціальні ліфти з’являлися трохи швидше. Усе, що для цього потрібно – це виділити трохи часу, щоб познайомитися із кандидатами (вони скоро вже заявлятимуть про себе), їхніми програмами та життєвим шляхом. І 25 жовтня зробити усвідомлений вибір.
