Міркування про правовладдя

Промова на презентації українського видання книги Тома Бінґема «Правовладдя».

Цей допис є частиною промови, яку було виголошено на презентації українського видання книги Тома Бінґема «Правовладдя» 14 червня 2024 року. Захід було організовано Програмою Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Справедливість для всіх» за модераторства Сергія Петровича Головатого, судді Конституційного Суду України (2018 – 2024 рр.), виконувача обов’язків Голови Конституційного Суду України (29 грудня 2020 р. – 29 травня 2024 р.).

Я почну з подяки Сергію Петровичу за його надзвичайний труд, цю працю, яка, сподіваюсь, буде надихати багатьох правознавців, політиків, журналістів і всіх громадян України.

Власне про «правовладдя» я говоритиму менше, адже його сутність краще за Сергія Петровича ніхто не розкриє, хіба що сам автор книги, якби він був серед нас. Але я хотів би торкнутися певних історичних паралелей та висновків, до яких я дійшов, читаючи цю книгу.

Зокрема, один із розділів книги говорить про історичний розвиток підґрунтя для правовладдя у Великій Британії й західній цивілізації загалом. Тут варто звернути увагу на Magna Carta і Петицію про право, а також на історичні підстави для появи цих документів. Це заклало основу для того, щоби у Великій Британії не було абсолютизму. І хоча у певні історичні періоди були прояви абсолютизму, кожен раз англійське суспільство оберталося до базового суспільного договору, яким була Magna Carta й ті подальші домовленості, що набували форми судової практики загальних судів чи актів Парламенту.

І тут не можу не згадати про те, що диктатор Путін дуже часто згадує про боротьбу двох світів: російського світу з англосаксонським. І на мій погляд, у цьому, як не дивно, є правда. Адже англосаксонський світ, який зародився ще тисячоліття тому, передбачав базове розуміння і повагу до людських прав. Розвиток англосаксонського світу пішов шляхом активного відстоювання громадянами своїх прав через боротьбу, філософські роздуми та економічний розвиток. У той час як у російському світі або в азійському, якщо говорити ширше, цього не сталося. Зрештою, автор книги зауважує, що навіть решта Європи наздогнала англосаксонський світ лише у 19-20 століттях. Це, мабуть, питання до інших спеціалістів, соціологів та істориків, чому так сталося.

Але до чого тут правовладдя й ці історичні роздуми? На мій погляд, правовладдя є притаманним українському суспільству. Звичайно, людські права притаманні всім людям, але з погляду саме суспільних відносин українське суспільство, на мою думку, дуже схоже на британське.

Якщо поглянути  на розвиток історії України, то стане очевидним, що у ті недовгі часи вільної України потяг до правовладдя завжди був частиною нашого етносу, нашої культури. Це і виборність, і колективне ухвалення рішень зборами, і боротьба за свободу думки, віри, пересування тощо.

Або навіть більше, можливо, це є дух, який присутній на цій землі. Складно сказати чому, але багато людей, які приїжджають в Україну і не є етнічними українцями, з часом переймаються ідеями свободи й справедливості, які ми відчуваємо. І саме тому, на мій погляд, відбувалися одна за одною революції протягом останніх 30 років, які були про ці людські права, у першу чергу, за свободу, але також за справедливість і рівність всіх перед законом.

Цей потяг до правовладдя, до захисту людських прав українців, не зник пропри зусилля різних імперії, і він знову й знову виринає з української землі. Мабуть історикам буде цікаво дослідити, звідки це береться в українців. Чи це від полів та степів? Але степи Монголії чомусь не створили демократії у Середній Азії. Чи то від лісів може? Але російські ліси також не народили демократії. Мабуть, це наш лісостеп! Але очевидно, що великий вплив на розвиток українців мали варяги-вікінги. Але і до вікінгів праслов'янські народи, мабуть, все-таки жили не за парадигмою абсолютизму, а за принципом колективного розв'язання питань і звичайної людської взаємоповаги.

Нині доречно буде згадати про взаємозв'язок англійців і українців сьогодення і той надзвичайний, і десь для нас, навіть, дивний потяг британців допомагати Україні. Більш рішучий, ніж у будь-кого у світі. Можливо, історики знайдуть пояснення цьому звʼязку, адже ті самі варяги-вікінги, які завойовували прадавню Русь і творили її, так само завойовували та перетворювали Британію.

Цим потягом до правовладдя ми кардинально відрізняємося від росіян: у цінностях, ідеалах і мисленні. І нині люди в Україні мають цей потяг, але часто не усвідомлюють складність цього поняття.

Цьому є історичне пояснення, адже за останні століття Україна потерпала від різного імперського впливу: Росії, Польщі, Туреччини, і меншою мірою Австрії. Тому українці не завершили, як суспільство, той шлях до повного усвідомлення правовладдя, який змальований у книзі Тома Бінґема.

Звичайно, більшість людей не мають потягу до активного політичного чи соціального життя. Тобто є пасивними, а не пасіонарними. Це нормально у будь-якому суспільстві. Але пасіонарна частина нашого суспільства, усвідомлюючи цей потяг, все одно ще не трансформувала його у нову парадигму, новий звід правил для суспільства. Бо у нас не було відвертого суспільного діалогу на тему правовладдя.

Не можу не зупинитись на ролі Асоціації правників України у цьому процесі та дискурсі. Зовсім нещодавно, у травні цього року, ми провели разом з Аспен Інститутом та за підтримки USAID захід під назвою «Суспільний діалог: виміри справедливості», на якому зібрали суддів, журналістів та практикуючих адвокатів, аби обговорити саме тему правовладдя і, зокрема, такі його аспекти як людське право на захист і справедливий суд, роль адвоката у судовому процесі та діалог судової влади із суспільством. Цей захід – то лише початок із цілої низки подібних зібрань, якими ми плануємо привертати увагу небайдужої частини суспільства до питань правовладдя в Україні.

Завершуючи свій виступ, хочу подякувати Сергію Петровичу за всі десятиліття його роботи. Хочу згадати, що перший раз, коли я оцінив роботу та результати зусиль Сергія Петровича, був у бібліотеці Української правничої фундації, до якої ми ходили студентами наприкінці 90-х років. Це було єдине місце у Києві й, мабуть, в усій Україні, де можна було знайти книжки англійською мовою від видатних авторів міжнародного публічного права. Як студенти, ми тоді захоплювалися студентськими змаганнями з міжнародного права імені Філіпа Джессапа. І лише у тій бібліотеці ми могли знайти відповіді та посилання на думки й джерела не лише радянських та українських вчених, а й провідних іноземних фахівців міжнародного права.

А тому дякую Вам, Сергію Петровичу, за Вашу надзвичайну працю і зусилля упродовж всіх цих років. І дуже дякую за те, що Ви ввели у вжиток термін «верховенство права», а тепер вже у його новій версії - правовладдя в Україні. За те, що Ви порушуєте складні питання у суспільстві, змушуєте замислюватися людей над такими новими й складними явищами як правовладдя. І дай Вам, Боже, натхнення і сил, щоби далі просувати ці думки та ідеї, захоплювати нас своїми ідеалами й примушувати нас думати.

Дякую і Слава Україні!