П’ять уроків великої війни з росією для України

Україна вчиться на помилках минулого, зміцнює обороноздатність і економіку, та прагне закінчити війну з рф, зберігаючи незалежність.

Україна – молода демократія. Наші відносини з міжнародними партнерами з точки зору досвіду нагадують відносини підлітка з дідусями та бабусями, демократичні традиції яких нараховують сотні років. Від моменту набуття незалежності у 1991 році нас не було кому вчити, то ж ми вчилися як могли, і, як виявилося, вкрай погано. Розпродали армію, віддали країну на відкуп олігархам, створили умови для розквіту корупції, закривали очі на явну російську агентуру в органах влади, в українській політиці та ЗМІ, погодилися на тривале перебування чорноморського флоту рф в Севастополі.

У 2014 році настав час платити за численні помилки втратою Криму, частини Донецької та Луганської областей, тривалою та кривавою війною з рф. Далі були Мінські домовленості – ще одна велика історична помилка України, а після них – декілька років, протягом яких ми почали багато чого розуміти, але не вистачило часу, політичної мудрості та єдності. Ми не зрозуміли, що стоїмо за крок до повного знищення, інакше як пояснити, що після 2014-го російська агентура та агенти впливу продовжували спокійно діяти в Україні? З висоти сьогодення стає ясно, що для цього насправді не було виправдання.

День 24 лютого 2022 року змінив усе. Все таємне стало явним, все неоднозначне – зрозумілим, а вартість усіх наших історичних помилок помножилася на цифру з багатьма нулями. путін вважав, що цей день стане моментом відліку останніх днів незалежної України. Але ми здивували не тільки агресора, але й увесь світ, який напередодні великої війни поспіхом евакуював свої посольства з Києва. Україна не тільки вистояла під першим найпотужнішим ударом ворога, а й змогла відкинути російські війська з Київщини, Харківщини та Херсонщини. За три роки ми зламали хребта «другій армії світу», утилізували майже мільйон солдатів та офіцерів рф. Втрата військової техніки стала для росії настільки масштабною, що сьогодні її піхотинці вимушені наступати на китайських гольфкарах.

Наразі зусиллями, в першу чергу, президента США Дональда Трампа значно активізувався мирний трек. Американське і українське керівництво публічно висловили сподівання закінчити російсько-українську війну в цьому році. Цей шлях буде надскладним для України, її народу та політичного керівництва, але вже сьогодні потрібно задуматися над головними уроками трьох років повномасштабної війни. Щоб після її закінчення війна не прийшла на українську землю «ніколи більше».

Урок №1: Обороноздатність – ключ до збереження незалежності та суверенітету України. ЗСУ – ключ до обороноздатності країни. Це означає, що у повоєнній Україні обороноздатність та армія мають фінансуватися в першу чергу. На мою думку, на оборону має йти мінімум 10% ВВП протягом щонайменше найближчих десяти років. Військові мають стати новою елітою в суспільстві, на кшталт Ізраїлю. Високі зарплати, високий соціальний статус, вагомі пільги, обов’язкова служба в ЗСУ для усіх державних службовців. Сюди ж можна додати пріоритет розвитку ВПК над іншими галузями економіки. Український ВПК має забезпечувати більшість потреб армії та бути впливовим гравцем на міжнародному ринку зброї.

Урок №2: Стабільно зростаюча, сучасна економіка – міцний тил ЗСУ та основа для стрибка України з третього світу в перший.Без успішної, стрімко зростаючої економіки ми не зможемо підтримувати обороноздатність на належному рівні. Тож усі зусилля цивільного сектору після ЗСУ мають бути спрямовані на прискорення економічного розвитку. В ідеалі нам потрібне десятиріччя з двозначними показниками економічного зростання. Чи можна цього досягти, діючи за рекомендаціями МВФ? Ні. Чи можна цього досягти, виконуючи численні нормативи ЄС? Також, на жаль, ні, хоча в ЄС ми обов’язково маємо вступити. Що робити? Піти проти течії, максимально ефективно використати кошти, які будуть виділені на відновлення України, лібералізувати економіку, мінімізувати корупцію та позбутися зайвої бюрократії. Український шлях існує, і світ має про нього дізнатися.

Урок №3: Україна не має союзників, лише партнерів. Україна не має друзів і ворогів (окрім росії), а лише національні інтереси. Ніхто ніколи не буде воювати за нас та з нами проти єдиного нашого ворога – росії. Це довели три роки повномасштабної війни, коли західні країни не змогли навіть закрити українське небо проти російських ракет. Тим не менш у нас є багато відданих і економічно потужних партнерів. То ж маємо використати їхню допомогу, щоб максимально посилити нашу обороноздатність. При цьому важливо не забувати, що партнерство має бути взаємовигідним, тобто маємо не тільки брати, а й віддавати. Забуваємо про «братські народи», у міжнародних відносинах виходимо, перш за все, із національних інтересів України, які слід якнайшвидше сформулювати та затвердити, із врахуванням уроків, винесених з великої війни з рф.

Урок №4: Любов до рідної землі – головна наявна сила українців. Єднання – головна потенційна сила українського народу.Війна довела, що в Україні завжди знайдеться достатня кількість громадян, які в момент екзистенційної небезпеки готові встати на захист рідної землі. Хочеться вірити, що таких свідомих патріотів ставатиме дедалі більше. Ворог має знати, що декілька сотень тисяч українців за необхідності готові встати під жовто-блакитний прапор, обагренний кров’ю героїв. Також в моменти небезпеки українці завжди були прикладом національної єдності. Щоправда, наша єдність не може тривати довго через постійні чвари в політичних елітах. Тут є над чим попрацювати. На мою думку, повоєнній Україні потрібні принципово нові політичні еліти – державники/патріоти, які готові покласти свої сили та кращі роки життя на вівтар служіння країні. Наше головне завдання – досягти народної єдності навколо питань обороноздатності та розвитку ЗСУ, а також позбутися популістів у політиці.

Урок №5: Людина має стати найвищою цінністю у повоєнній Україні. Через війну ми втратили сотні тисяч людей, мільйони не повернуться до країни із-за кордону. Отже, кожна людина в Україні має стати на вагу золота. Будемо піклуватися та берегти своїх, створювати максимально сприятливі умови для особистого розвитку, зокрема для розвитку молоді та молодих сімей. Цінуватимемо кожного, хто відає свої сили, знання та вміння українській державі. Починаючи із забезпечення та якісної підготовки бійця ЗСУ, закінчуючи піклуванням про пенсіонерів та людей з інвалідністю. Пам’ятаймо, що сучасні технології відкривають нові можливості для розвитку особистості, не залежно від віку та фізичного стану. Україна має бути на піку технологій, що створить умови для стрімкого розвитку цифрової економіки.

Сподіваюся та вірю, що 2025-й стане останнім роком великої війни, яку принесла в Україну рф. Ніцше сказав: «Що не вбиває мене, робить мене сильнішим». росія не змогла та ніколи вже не зможе «вбити» Україну. То ж маємо тільки один шлях – посилювати нашу обороноздатність, посилювати економіку та свої навички, бо Україна – наше все!